Повільний наступ: які плани в України та Росії на полі бою

Останні події на фронтах в Україні - у короткому огляді ВВС.

За два тижні наступальних дій у Запорізькій та Донецькій областях українські війська звільнили вісім населених пунктів: Новодарівку, Левадне, Сторожеве, Макарівку, Благодатне, Лобкове, Нескучне та П'ятихатки, заявила 19 червня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр.

За її словами, загалом українські військові просунулися вглиб на 7 км, а звільнена на півдні площа становить 113 кв. км.

Водночас Маляр попередила про складну ситуацію на заході Луганської та півночі Донецької областей, де російські війська намагаються перехопити ініціативу.

"Ворог підтягнув свої сили й активно наступає на лиманському та куп'янському напрямках, намагаючись перехопити в нас ініціативу. Фіксується висока активність ворожих обстрілів. Тривають гарячі бої. Наші війська не дають ворогу просуватися", — заявила заступниця міністра оборони України.

Про активні спроби наступу ЗСУ на південнодонецькому, запорізькому та донецькому напрямках відзвітували і в Міноборони Росії.

Офіційний представник відомства Ігор Конашенков заявив про відбиті атаки ЗСУ — чотири на донецькому напрямку, три — на Времівському виступі на стику Запоріжжя та Донецької області та двох — в районі Малої Токмачки на Запоріжжі. Про втрачені території Конашенков не згадує.

Обидві сторони заявляють про великі втрати супротивника.

За даними порталу оборонної аналітики Oryx, який підраховує втрати техніки обох сторін, ґрунтуючись на верифікованих фото та відео, з початку червня Росія втратила 129 одиниць техніки, зокрема 32 танки. Україна, за підрахунками Oryx, втратила 155 одиниць техніки, зокрема 24 танки.

Загальна картина бойових дій після активізації українських військ у Запорізькій та частині Донецької областей стає дедалі яснішою.

ЗСУ атакують першу смугу російської оборони на різних ділянках лінії фронту — від міста Василівка на березі Каховського водосховища (вірніше від того, що від нього залишилося після підриву Каховської ГЕС) до західної частини Донецької області.

На кількох ділянках українським військовим вдалося просунутися вперед і зайняти кілька населених пунктів — зокрема й ті, що були в росіян опорними.

Водночас не припиняється тиск українських частин на північ і на південь від Бахмута — ЗСУ послідовно оточують місто, змушуючи російське командування перекидати резерви й на цей напрямок. Надходять повідомлення й про накопичення українських сил на правому березі Дніпра в районі Нової Каховки.

Російська армія створює зустрічні погрози на Куп'янському та Лиманському напрямках, а також не залишає спроб вибити супротивника з Авдіївки та Мар'їнки — опорних міст ЗСУ у передмісті Донецька.

Але основна увага зараз прикута до Запорізької області, де від початку червня тривають запеклі бої, а ситуація виглядає суперечливою.

Що там відбувається і які плани воюючих сторін?

Росія

Не маючи достатніх ресурсів для наступальних операцій на півдні України, російське командування ще з минулого року перейшло там до стратегічної оборони.

Враховуючи велику довжину лінії фронту в Херсонській, Запорізькій та частині Донецької областей (понад 450 км, якщо рахувати від гирла Дніпра до району Волновахи), на західному фланзі воно зробило ставку на природну водяну перешкоду, а на танконебезпечному східному фланзі — на потужні оборонні укріплення.

Ці укріплення, що отримали неофіційну назву "лінія Суровікіна", є розгалуженою мережею окопів, бліндажів, протитанкових ровів, бетонних надовбів та інших фортифікацій, а також великі мінні поля.

Загалом створено щонайменше три оборонні рубежі, вони не скрізь паралельні одне одному, кожен з них виконує окрему функцію.

Перший рубіж, що проходить за умовною лінією Кам'янське — Роботине — Пологи — Старомлинівка — Волноваха, є операційною зоною. Чисельність військ, що обороняються, там відносно невисока, але саме там найбільше мінних полів, які нерідко займають суцільну площу.

Завдання першого рубежу оборони — зупинити чи навіть затримати просування супротивника. Якщо ж він піде в наступ великими силами, то рубіж має допомогти завдати максимально можливої шкоди завдяки додатковим мінно-фугасних загородженням та коригуванню вогню артилерії та авіації. Його завдання також - у міру сил утримувати позиції та укріпрайони, не давши супротивнику можливості розгорнути плацдарм для наступу на другу лінію оборони.

Задум полягає в тому, щоб знекровити українські наступальні частини, зробити так, щоб за результатами прориву першої лінії оборони у них вже не було достатньо сил і засобів на штурм головної, другої лінії, де розміщується основна частина бойової техніки та особового складу.

А для найгіршого сценарію є ще одна, третя лінія оборони.

Україна

Приховати будівництво таких фортифікацій, як "лінія Суровікіна", неможливо. Очевидно, що українські генерали, які готувалися до великого наступу, знали про неї й усвідомлювали небезпеку зав'язнути великими силами на першому ж рубежі.

Замість рішучого масованого удару, на який сподівалися багато прихильників України, командування ЗСУ, зваживши усе, вирішило ламати російську оборону в Запорізькій та частині Донецької областей поступово.

На першому етапі операції в бій кинули відносно невеликі сили, але вздовж всієї лінії фронту. Так українські війська, ймовірно, хочуть досягти кілька цілей.

По-перше, намагаються розтягнути оборону російської армії та ускладнити її логістику. Зараз лінія фронту така, що українські війська перебувають ніби всередині умовного кола, а російські — з його зовнішнього боку.

Така конфігурація грає на руку ЗСУ, яким завдяки короткому логістичному плечу значно простіше й швидше маневрувати, доставляти боєприпаси та техніку на передову, ніж російській армії.

По-друге, невеликі виступи, що утворюються внаслідок повільного просування ЗСУ, вклинюються в російську оборону, поступово розширюючись і наближаючись до її другої лінії, чим створюють передумови для введення в бій основних сил.

Основні проблеми супротивників

Велика кількість мінних полів у першій смузі ускладнює не лише наступальні дії ЗСУ, а й активну оборону.

Найчастіше через міни флангові маневри - неможливі, і спроби вибити українські частини з зайнятих ними населених пунктів зводяться або до лобових контратак, або до артилерійських перестрілок.

Велика довжина лінії оборони ставить російське командування перед необхідністю своєчасно перекидати резерви на загрозливі ділянки, економно їх використовувати й не оголювати інші напрямки.

Тим часом надходять численні повідомлення про введення в бій російських підрозділів, які займали оборону в другому ешелоні, який, за задумом російського командування, мав відбивати головний удар української бронетехніки та найбільш підготовлених частин ЗСУ.

А за даними британської військової розвідки, Росія почала перекидати до Запоріжжя частини, раніше дислоковані на лівому березі Дніпра.

Українській армії також нелегко. Їй доводиться зважати на втрати, неминучі при наступальних діях, а також перевагу Росії в повітрі. Їй необхідно зберегти і військову ініціативу, і кістяк своїх ударних сил для прориву основної лінії російської оборони, до якої ще треба дістатися.

Крім того, для ЗСУ недостатньо пробитися до головної "лінії Суровікіна" на одній ділянці, оскільки в цьому випадку напрямок удару буде очевидним для супротивника. Їм треба зробити це на трьох-чотирьох напрямках, а може й більше.

І навіть це ще не гарантує успіху України. І поки що українська армія продовжує свій повільний наступ.