«Мистецтво — це теж робота»: Дмитро Дзюба про етику, самокритику і справжність у творчості

-

Автор Анна Ковальчук

Художник і графічний дизайнер Дмитро Дзюба працює у сфері цифрового мистецтва, створює соціальні плакати, автор книжкових та музичних обкладинок, але ніколи не користується штучним інтелектом у своїй роботі. У розмові він розповідає про перші спроби творчості, етичні межі, самокритику й те, чому мистецтво, навіть цифрове, не може бути поза політикою.

Ви народилися в селі Червоний Ранок, яким ви пам'ятаєте своє дитинство? Чи було там місце творчості?

— У школі ми багато малювали. Мій батько художник, тож ми з братом часто робили святкові плакати: зайчики, ялинки, новорічні композиції. Але це не приносило особливого задоволення, швидше було обов’язком, ніж натхненням.

А коли вперше з’явилося те відчуття: "Ось воно, мистецтво"?

― Пам'ятаю в школі я намалював дещо абстрактний малюнок. Піраміду, на вершині якої тримався шар, обвитий плющем чи тереном, не згадаю вже. Це був той самий малюнок який я захотів сам намалювати. Його помітила вчителька й порадила поїхати на конкурс чи то юних талантів, чи то художників у Кролевець (Сумська область).

Вона сказала: "Діма, їдь". А це було заплановано на ранок суботи, взимку. Треба було ще дійти до автобусу. Я прокинувся і подумав: «Навіщо мені це?» — і знову ліг спати. Мабуть, тоді творчий період і закінчився (сміється).

Це був той момент, де ви вперше проявили себе?

Думаю, тоді варто було проявити, але я вирішив, що воно мені не треба. Дійшов до цього тільки у свідомому віці, вже за тридцять років.

― Я взагалі негативно ставлюсь до тих митців, які використовують штучний інтелект без роботи руками

Наскільки мені відомо, Ви з 2017 року почали працювати в напрямку Діджітайл Арт.

― Я б сказав точніше – що це різновид графічного дизайну. У резюме я просто хотів виглядати «круто». У нас це все називається графічним дизайном, це цілком підходить, оскільки охоплює всі сфери моєї роботи: ілюстрації, плакати та анімації.

Отже, повертаючись до запитання, ви використовуєте цифрові технології у створенні художніх творів, до яких також деякі відносять штучний інтелект. Як ви особисто ставитися до ролі ШІ у мистецтві?

― Поки що є. Бачу, що є. Навіть на мистецьких аукціонах продавалися, так би мовити, арт-об'єкти, створені штучним інтелектом.

А яким чином вони їх представляють?

― Так-так. Там була картина, згенерована АІ. І ціна була відповідна – декілька тисяч доларів. Хтось її придбав, то ж так, штучний інтелект має місце бути.

Тобто, судячи з вашої відповіді, ви особисто штучний інтелект у своїх роботах не застосовуєте?

— Ні. І, чесно кажучи, негативно ставлюся до тих, хто просто "згенерував" картинку і назвав це мистецтвом, без роботи руками. У той момент коли з'явився доступ до Midjourney (програма, яка створює зображення з текстових описів. – ред.), можна створити гарне зображення, але воно не має душі. Там дуже помітно, що воно створено штучним інтелектом. Людина побачила їдею, проговорила штучному інтелекту і все. Вони виставляють ці роботи як свої власні й отримують на них відгуки від аудиторії. Люди, за якими я стежу, зазвичай не зазначають, що зображення створені за допомогою ШІ. Мені це не подобається з позиції митця. Але якщо комусь такий підхід близький – це вже їхній вибір і смак.

Був випадок: я купив збірку поезій. Поезія гарна, але коли я купив та вже вдома відкрив, ілюстрації до віршів створені ШІ. Мені ця книга стає нецікавою. Вірші, безумовно, гарні, але та частина, задля якої я із самого початку купував, не виправдала очікувань. Якщо є ілюстровані книжки саме автором, я розумію, що купую книгу не лише за її змістом, а ще й за працю ілюстратора. Я автоматично не хочу мати її у своїй бібліотеці, навіть за умови, що поезія гарна. Якщо ШІ це допоміжний інструмент – гаразд. Але коли він замінює творчість, мозок просто «вимикається». Пошуки ідей, звичайно, можуть займати багато часу, але це необхідно.

Джерело: Дмитро Дзюба (@dimkarts)

Соціальний плакат: місія нагадування

Ваші плакати часто мають соціальну тематику. Це спосіб висловитись чи донести певне повідомлення суспільству?

— 98% моїх плакатів – соціальні. Не скажу, що здатен змінити думки тисячі людей, але вважаю, що такі роботи потрібні. Навіть якщо вони просто нагадують людям про важливе, це вже має сенс. Так би мовити, 'маячити' перед очима, для нагадування, не даючи темі забутися.

Джерело: Дмитро Дзюба (@dimkarts)

― Не варто літати в хмарах і думати, що ось – ти зробив щось і вплинув на тисячі думок. Люди подивляться і все одно зроблять так, як вважали за потрібне раніше.

Чи є у вас 'етичні межі' - теми, про які ви ніколи б не малювали?

— Так. Ті, яких не розумію. Висвітлювати те, в чому не розбираєшся недоречно.

Ви згадували в одному з інтерв'ю, що 'мистецтво змінює світ' і чи змінює воно самого митця?

― Мистецтво – це теж робота, як і будь-яка робота, вона впливає на людину. Навіть «золота ноша» залишається ношею. Те, що ти любиш, теж вимагає зусиль і постійного розвитку.

– Суспільство не може жити окремо від політики. Тут я автоматично підпадаю у категорію 'залучених'

Як ви ставитеся до того, що зараз мистецтво політизують? Були дискусії, по типу, що "мистецтво має залишаться для мистецтва". І політика, на їхню думку, «забруднює» мистецтво та обмежує свободу митця, перетворюючи на таку собі 'агітку'. Яке ваше ставлення до цього?

― Мистецтво не може залишатися осторонь. Це частина культури країни. Частина суспільства. А суспільство не може жити окремо від політики.

Тобто, ви не можете як митець залишатися 'поза політикою'?

― Авжеж, соціальні теми не можуть залишатися поза політикою. Тут, автоматично, я підпадаю у цю категорію 'залучених'.  Тільки якщо ви, звичайно, не займаєтесь живописом, малюючи натюрморти. Тоді таких питань не виникає.

«Шлях України до ЄС в ілюстраціях, плакатах, арт-творах». Виставка є відображенням історичних етапів руху України до Європейського Союзу через призму мистецтва. Джерело: Дмитро Дзюба (@dimkarts)

Професійні вимоги, співпраця та самокритика

― Я кожну роботу коли роблю, через два дні вона вже не подобається. Думаю, що краще було взагалі не виставляти..

Ви колись поверталися до своїх старих робіт, щоб переосмислити їх?

― Повертаюся постійно: щось не допрацював, а щось досі здається мені хорошою роботою, яку можна відібрати на виставку. Теми, які залишаються актуальними крізь роки.

А самокритика?

― Самокритика присутня. Я кожну роботу коли роблю, через два дні вона вже не подобається. Думаю, що краще було взагалі не виставляти. Особливо якщо якась ідея вже була втілена. Ті, які навіть є у відкритому доступі, перемальовувати чи переробляти – це неприйнятно.  

Ви співпрацюєте із закордонними агенціями, берете участь у міжнародних проектах, як змінюється вимоги та очікування, коли ви виставляєтесь за кордном?

― Залежить від країни. У Польщі, наприклад, одна з найкращих плакатних шкіл у світі. Там зростає не перше покоління митців-плакатистів  – тому рівень вимог дуже високий. І розуміння, і якість, і підхід до виконання складніші. Тобто 'посереднє' там не пройде.

В Україні не було стільки часу, щоб ця тема була так розвинена, як у поляків. За часів Радянського Союзу, особливо у 60-х роках, створювати 'якесь там соціальне мистецтво' було важко. Хочеться, щоб надалі у нас цей рід діяльності розвивався.

Ви створюєте обкладинки для книг. Як відбувається співпраця з видавництвом? Ви даєте згідно з їх вимогами чи маєте свободу дій?

— Зараз працюю з видавництвом «Небо». У нас навіть є пункт про заборону використання ШІ. Вони цінують авторську роботу. Хотіли спробувати, щось більш мінімалістичне, але закласти якусь метафоричну ідею в обкладинку. Мій стиль їм підійшов. Поки ми співпрацюємо на чудовому рівні.

Я читаю книжку, роблю кілька ескізів, надсилаю. Якщо їм щось сподобалося – доводимо ідею до досконалості.

Джерело:  Дмитро Дзюба (@dimkarts)

Зробив обкладинку для видавництва НЕБО до книги Самуеля Бйорка «Самотній ангел висить у лісі». 

Була ще співпраця із видавництвом «Старого Леву». Ми почали працювати ще до повномасштабного вторгнення, потім була перерва на шість місяців, але зрештою обкладинка була завершена. Всім все сподобалося, люди розібрали наклад.

― Придбав для друзів на подарунки, ну бо як не купити? Моя перша книжка, такий захват для себе. Собі не купив, в книгарні сказали: "а її вже немає', – ну думаю, молодець. Так я її і не придбав поки що

 Це взагалі було ваше особисте побудження створювати обкладинки?

―Так, моє. Коли я почав читати більш інтенсивно, теж у дуже притомному віці. Мені здалося, що я можу створювати сам для себе обкладинки, по книжкам які мені сподобалися.

Саме так видавництво і вийшло на мене. Обкладинки є у відкритому доступі.

Джерело:  Дмитро Дзюба (@dimkarts)

Чи стискалися ви з критикою своєї творчості?

― У жовтні 2023 року я зробив і опублікував плакат про жіночі права. А потім мені приходить повідомлення від підписника: «Як таке можна було виставити, там зображені жіночі груди в такий-то місяць» (жовтень є місяцем обізнаності про рак грудей, який є найпоширенішим онкологічним захворюванням серед жінок. – ред.). Чесно кажучи, я почув про це вперше. Можливо, плакат викликав у людини якийсь тригер, або просто не сподобалося, що я опублікував його саме в жовтні. Хоча повідомлення більше нагадувало пасивно-агресивний тон, аніж критику.

Джерело:  Дмитро Дзюба (@dimkarts)

Чи є які ідеї, які ви не втілили у життя?

― Кажуть, «усе вже придумано». Не намагайтеся придумати щось нове, бо все нове - це суміш вже створеного. Я особисто з цим виразом не погоджуюся. Наприклад, я маю ідею для обкладинки книги, шукав по інтернету щось схоже, поки що, не знайшов. Можливо вона (ідея – ред.) дійсно існує, але я в пошуках.

— Що б ви хотіли сказати читачам?

— Цінуйте українських митців, не лише живописців, а й графічних дизайнерів, ілюстраторів. Їхня робота не може бути безкоштовною. Вона потребує поваги і гідної оплати.