"Краще смерть, ніж полон". Історія втечі військового з "Азовсталі"

Український військовий втік з обложеного заводу "Азовсталь" у Маріуполі та пройшов майже 200 км, щоб потрапити на підконтрольну Україні територію. Його історію розповідає американське видання New York Times, пише ВВС Україна.

Коли Росія почала своє повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, 28-річний рядовий Олександр Іванцов перебував за тисячі кілометрів від батьківщини - він працював агентом з морської безпеки й охороняв кораблі від сомалійських піратів в Аденській затоці поблизу Червоного моря.

Однак вже 14 березня він записався до полку "Азов", який керував обороною заводу "Азовсталь". У складній мережі бункерів під ним на той час забарикадувалися тисячі мирних жителів і солдатів.

Українські війська перебували там у дуже скрутному становищі, й військове керівництво вирішило здійснити відчайдушну операцію - доставити допомогу з повітря. Взяти участь у місії зголосився рядовий Іванцов - знаючи, що може ніколи звідти не повернутися.

25 березня його вертоліт Мі-8 уникнув російських зенітних батарей і приземлився на території заводу, доставивши вкрай необхідні припаси тисячам українських солдатів, які там перебували. Загалом українцям тоді вдалося здійснити сім таких рейсів.

Але цього виявилося недостатньо. З кожним днем російська петля навколо "Азовсталі" затягувалася, і 16 травня президент Зеленський наказав їм скласти зброю.

Але у рядового Іванцова були інші плани.

"Коли я погодився на цю місію, я зрозумів, що, швидше за все, помру, - цитує його видання. - Я був готовий померти в бою, але морально я не був готовий здатися в полон".

Він був переконаний, що мав кращі шанси вижити, якщо сховається, ніж якщо здасться росіянам - адже українські військові добре знали про їхні знущання з військовополонених.

Тож він пробив дірку в стіні до невеликого тунелю, узяв трохи їжі та планував ховатися там десь днів 10, сподіваючись, що росіяни, які взяли під контроль зруйнований завод, до того часу послаблять пильність, і він зможе непоміченим пробратися крізь руїни до міста, де він прожив вісім років.

Крім їжі та води у нього було трохи кави, чаю та цукру, а також матрац і спальний мішок.

А через те, що на той час досі тривала пандемія коронавірусу, весь завод був усіяний пляшками із засобом для дезинфекції рук.

"Він дуже добре горить, - цитує Іванцова NYT. - З ним навіть можна готувати".

Іноді, за його словами, він просто дивився на полум'я. Коли воно згасало, він був у повній темряві.

"Це нагадало мені фільм "Похований живцем"", - розповів він.

Але через тиждень у нього закінчилися шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і майже всі вісім півторалітрових пляшок води, які в нього були.

"Я почувався дуже погано, я був зневоднений, і мої думки почали плутатися, - розповів він NYT. - Я зрозумів, що мушу йти, бо ще три дні я там не виживу".

Він перевдягнувся в цивільний одяг, кинув зброю і вийшов на територію заводу.

За його словами, російські військові, які контролювали "Азовсталь", не приховували своїх позицій - ходили по заводу з ліхтариками, голосно розмовляли - тому він зміг легко уникнути зустрічі з ними.

Коли він вийшов у зруйноване місто, то побачив страшну картину.

"Я бачив тіла тварин, людські тіла, - цитує його видання. - Були шматки тіл. Могла лежати рука, яку хапав пес і кудись тягнув".

Спочатку він планував піти у район, де він жив, і попросити знайомих про допомогу.

Але місто, яке він знав, було знищено. Навіть ті люди, яких він знав до вторгнення, були як чужі. Він не міг нікому довіряти.

Іванцов швидко зрозумів, що його єдина надія уникнути полону - вибратися з міста та дістатися до підконтрольної Україні території.

За його словами, він би не вижив без доброти незнайомців, які допомагали йому, часто з великим ризиком для себе.

На те, щоб дістатися лінії фронту, він витратив 18 днів, протягом яких подолав близько 200 км в тилу ворога.

Коли він зрештою туди дійшов, у нього були закривавлені ноги, а спина й коліна боліли так сильно, що йому було важко ходити. Він схуд на понад 10 кг і, за його словами, йшов просто на адреналіні.

Спочатку, шоб потрапити на підконтрольну Україні територію, він думав переплисти річку, але вирішив, що це буде надто небезпечно. Тому він перейшов лінію фронту по землі, продираючись крізь міни та пастки.

"У мене були сталеві нерви, без емоцій, без думок, лише ціль і холодний розрахунок, - розповів він. - Я вже змирився зі своєю смертю".

Але він не помер, зміг дістатися до українських позицій і переконати приголомшених солдатів, що його неймовірна історія правдива.

Коли його везли з фронту на лікування та реабілітацію до Києва, він зупинився на заправці, де купив каву та хот-дог.

За його словами, він ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив смачнішої кави.

Іванцов підкріпив свою розповідь про втечу з "Азовсталі" фотографіями та відео з міста та заводу, які він показав New York Times. Її також підтверджували вищі офіцери та медичні документи про його лікування на підконтрольній Україні території.

Проте його історія здавалася настільки нереальною, що українські спецслужби змусили його пройти тест на поліграфі, щоб переконатися, що він не подвійний агент.

Згодом Олександр Іванцов повернувся на фронт і зараз воює біля Бахмута.