40 РОКІВ ПОТОМУ ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА: БІЛЬ І ПАМ’ЯТЬ у моєму СЕРЦІ

-

26 квітня 2026 року минає 40 років від дня Чорнобильська катастрофа — трагедії, що стала не лише найбільшою техногенною аварією ХХ століття, а й глибокою гуманітарною драмою для України. У ніч вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильська атомна електростанція світ змінився назавжди. Змінилися долі людей, змінилося ставлення до безпеки, до правди, до відповідальності держави перед громадянами.

Чорнобиль — це  радіація і зруйнований реактор. Це горе матерів, які вивозили дітей із Прип’ять, не знаючи, куди саме і на скільки. Про пожежників, які першими піднялися на дах станції, не усвідомлюючи смертельної небезпеки. Про тисячі родин, які втратили дім, здоров’я, відчуття стабільності. Минуло чотири десятиліття, але ця подія й досі відлунює в українських сім’ях — у спогадах, у хворобах, у фотографіях покинутих квартир, що стали символом перерваного життя.

40-ві роковини — це рубіж, коли покоління очевидців поступово передає пам’ять тим, хто народився вже після 1986 року. І від того, як ми осмислимо цю трагедію сьогодні, залежить, якою буде наша відповідальність завтра.

Актуальність: чому Чорнобиль болить і сьогодні

Минуле не зникає а формує сучасність. Чорнобиль залишається актуальним не лише як історична подія, а як постійне нагадування про крихкість безпеки та високу ціну помилки.

По-перше, трагедія й досі має соціальні та медичні наслідки. Тисячі ліквідаторів і постраждалих потребують підтримки, лікування, визнання. Для багатьох родин це сторінка підручника, щоденна реальність — зі спогадами про втрату близьких і боротьбу за здоров’я.

По-друге, Чорнобиль — це урок про небезпеку замовчування. У 1986 році суспільство довго не отримувало повної інформації про масштаби аварії. Сьогодні, у світі складних технологій і глобальних викликів, прозорість і довіра до інституцій стають питанням виживання. Пам’ять про Чорнобиль формує культуру відкритості, відповідальності та критичного мислення.

По-третє, в умовах сучасних викликів для України тема ядерної безпеки набуває особливого звучання. Досвід Чорнобиля навчив українців розуміти ризики, цінувати міжнародну солідарність і усвідомлювати, що безпека атомної енергетики — це питання не лише технологій, а й політичної волі, професіоналізму та людяності.

І, нарешті, Чорнобиль актуальний як моральний орієнтир. Він нагадує, що за кожним технічним рішенням стоять людські життя. Що байдужість і приховування можуть мати катастрофічні наслідки. І що навіть у найтемніші часи саме людська солідарність і мужність здатні стримати більшу біду.

40 років потому Чорнобиль — це не лише трагедія минулого. Це жива пам’ять, що формує українську ідентичність, навчає співчуттю й відповідальності. Пам’ятати — означає берегти. І саме тому ця річниця має глибоке суспільне значення для України сьогодні.

Ніч зруйнувала звичний, що світ

У перші хвилини після вибуху ніхто не усвідомлював масштабу трагедії. Пожежники їхали на виклик, не знаючи, що ступають назустріч невидимому ворогу. У квартирах міста Прип’ять спали діти. Навесні цвіли сади, люди будували плани, чекали свят. Світ був звичайним — аж поки не став іншим назавжди.

Евакуація розпочалася лише наступного дня. Людям казали взяти документи й найнеобхідніше — на «три дні». У поспіху залишалися іграшки на підвіконнях, фотоальбоми в шафах, недопитий чай на кухонному столі. Автобуси відвозили людей у невідомість, а за спиною лишалися домівки, які вже ніколи не стануть рідними в колишньому сенсі.

Коли сталася трагедія на Чорнобильській атомній станції, 40 років тому, пригадую цей день як сьогодні: я знаходився в Баку, працював дипломатом і знав більше, ніж звичайні люди. Я відчував глибоку тривогу і розумів, що переді мною — подія не просто катастрофічна, а яка змінює саму структуру нашого світу. Той день чітко розділив історію на «до» і «після» Чорнобиля. З того моменту стало зрозуміло, що безпечна енергія — ілюзія, і навіть найсучасніші системи контролю не здатні повністю захистити людство від власної помилки. Моя дипломатична обізнаність дозволила мені оцінити масштаби наслідків ще до того, як інформація стала загальнодоступною, і я відчув особисту відповідальність за поширення правди та попередження світу.

Переживання тих днів залишили глибокий слід у моїй свідомості. Я бачив, як трагедія Чорнобиля формувала нове сприйняття безпеки, довіри до державних структур і ролі науки у суспільстві. Для України це стало випробуванням на рівні нації: соціальні та економічні наслідки, здоров’я людей, зміна екологічного ландшафту — усе це показало, наскільки тонкою є грань між прогресом і катастрофою. Для світу Чорнобиль став символом уразливості сучасної цивілізації, нагадуванням, що технологія без відповідальності стає загрозою глобального масштабу.

Згодом, коли я переїхав до України, моя робота як дипломата дозволили відвідувати атомну станцію у складі урядової делегації. Ці візити були особливими: я спостерігав, як відновлюються об’єкти, як змінюється суспільне ставлення до трагедії, і усвідомлював, що пам’ять про Чорнобиль має не лише історичну, а й моральну та виховну цінність. Кожна розмова з колегами, кожен перегляд технічних об’єктів підтверджував — наслідки катастрофи живі, вони формують рішення майбутніх поколінь і нагадують про необхідність відповідальності, прозорості та глибокого людського розуміння ризику.

Аріф  Гулієв, доктор юридичних наук, професор, дипломат, професор кафедри конституційного, міжнародного права та публічно-правових дисциплін Київського університету інтелектуальної власності та права, Заслужений працівник освіти України, Академік ГО ВО НАН України