Анатомія тривожного суспільства: Як життя «на межі» змінює нас?

-

Автор: Ковальчук Анна

Коли ми чуємо звук сирени, наше тіло реагує швидше, ніж мозок встигає усвідомити небезпеку. Це не просто звичка – це фундаментальний зсув у тому, як ми живемо, думаємо та спілкуємося. Постійна тривога стала для українців не епізодом, а фоновим шумом, який поступово змінює структуру всього суспільства. Ми опинилися в "спільній травматичній реальності", де і ті, хто допомагає, і ті, хто потребує допомоги, переживають той самий хронічний стрес.

Що відбувається в нашій голові?

Тривога в її природному стані є еволюційним подарунком, механізмом, що дозволив людству вижити в умовах дикої природи. Вона активує "центр страху" в нашому мозку (амигдала або мигдалина мозку – назви, які використовують вчені та психологи), яке миттєво готує організм до реакції «бий або біжи», одночасно блокуючи префронтальну кору – центр, відповідальний за логічне мислення, планування та раціональний аналіз.

Тому в стані сильного стресу ми стаємо неуважними, важко концентруємося і відчуваємо "туман у голові". Якщо такий стан триває роками, виникає емоційне виснаження. Сон стає розкішшю, а постійні нічні атаки призводять до того, що вдень ми відчуваємо апатію та розбитість. Наш мозок починає "катастрофізувати" будь-яку подію, бачачи в майбутньому лише нові загрози.

Тривожне суспільство легка мішень для маніпуляцій. Пропаганда сьогодні працює за методом "пожежного шланга брехні": вас закидають такою кількістю фейків, що мозок просто втомлюється шукати правду. Мета – не переконати вас, а змусити повірити, що "все неоднозначно" і "всі брешуть".

Фейки поширюються у шість разів швидше за правду, бо вони "б’ють" по емоціях: страху, гніву та відчуттю власної винятковості. Ми схильні довіряти тому, що переслав знайомий у Viber, навіть якщо це очевидна нісенітниця. Це називається "соціальним доказом", і саме він робить нас вразливими до паніки.

Згуртованість та втома: ми разом, але ми виснажені

Війна кардинально змінила структуру суспільної довіри в Україні. Дослідження 2024-2025 років демонструють цікаву динаміку: українське суспільство залишається одним із найбільш згуртованих у Європі, проте цей ресурс не є безмежним. Соціологи виділяють два виміри цієї згуртованості: горизонтальну (зв’язки між громадянами) та вертикальну (відносини з державною системою).

З одного боку, ми неймовірно довіряємо один одному на "горизонтальному" рівні: сусідам, волонтерам, звичайним людям. У прифронтових громадах цей зв'язок часто навіть міцніший, бо спільна біда стирає межі.  

З іншого боку, ми відчуваємо гостру несправедливість, коли йдеться про "вертикаль" – державні інституції та систему загалом.

Фото: Український медичний портал

Крім того, з’являється "втома від співчуття" – стан емоційного виснаження, коли люди, які постійно стикаються зі стражданнями інших (волонтери, психологи, лікарі), втрачають здатність до емпатії. Це не означає, що ми стали черствими. Це захисна реакція психіки, яка намагається вберегтися від занадто великої кількості чужого болю.     

Моральні зміни та прийняття насильства

Одним із найменш помітних, але глибоких наслідків тривалої війни стає зміна моральних орієнтирів суспільства. Людська психіка здатна адаптуватися до зовнішніх і внутрішніх потрясінь, навіть тоді, коли йдеться про насильство. Саме тому хронічний стрес і депресивні стани стають своєрідними містками, через які війна поступово змінює уявлення про те, що є правильним або припустимим. Дослідження українських містян свідчать: колективний досвід насильства трансформує нашу модель поведінки: міжособистісне та політичне насильство дедалі частіше сприймається як прийнятний інструмент розв’язання конфліктів.

 Фото: MH4U

Крім того, виникає феномен "провини вцілілого". Це болісне відчуття через те, що людина вижила або перебуває в безпеці, коли інші страждають. Розум використовує самозвинувачення як спробу надати сенс трагічним подіям, що не піддаються логіці. Це почуття провини може стати стимулом для волонтерства, але водночас може призводити до саморуйнівної поведінки та соціальної ізоляції і втечу від реальності.

Щоб не плакать, я сміялась: Український гумор

Гумор став нашою зброєю і захистом психіки. Мемотворчість – це спосіб вивільнити емоційне напруження. Українська мемотворчість часів повномасштабного вторгнення – це феномен "екзистенційного спалаху". Сміх дозволяє вивільнити психічне напруження в найскладніших темах, включаючи смерть та руйнування.

Чорний гумор та іронія над ворогом виконують важливу функцію: вони повертають людині відчуття сили та влади над ситуацією. Психологічно це працює як раціоналізація безглуздя. Якщо ми можемо висміяти загрозу, вона перестає бути такою паралізуючою. Мем про «руській корабль» або пригоди пса Патрона стали справжнім символом, що об’єднали нас у найважчі часи.

Як це охарактеризувала відома українська дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз:

"Сьогодні в моїй стрічці зустрілись дописи з колажами з шрифтом "мертвою рус-ею" і заклики припинити "це дно". Я не зробила жодного колажу, але сміюсь вголос над найдотепнішими. Хочу поділитися своїми роздумами... Саме ця форма сміху, жартів над смертю — це можливість повернути собі силу, владу. Це сатисфакція (ред. – це компенсація за завдану моральну чи фізичну шкоду). Якщо б ми займалися енергетичними практиками — це була б можливість забрати у противника втрачену від страху та болю енергію . Це можливість зберегти глузд. Бо те, що відбувається (я маю на увазі російську пропаганду) — безглуздо. Ці жарти — раціоналізація цього безглуздя".

Проте варто пам’ятати про межу між здоровим психологічним захистом та цинізмом, який може перерости в патологію.

Отже, життя в умовах тривоги зробило нас іншими. Ми травмовані, втомлені, але надзвичайно міцні в наших горизонтальних зв'язках. Наша стійкість – це баланс між тим, як ми тримаємося один за одного, і тим, наскільки ми здатні протистояти стресу та невизначеності.

Використані джерела:

1. Як змінюється психіка під час довготривалої тривоги? Разом – веб-сайт. URL: https://razom.in/uk/blog/?p=1149 (дата звернення – 18.02.2026).

2. Емоційне виснаження та вигорання під час війни: як впоратись. Південне міжрегіональне управління Держпраці – веб-сайт, 2024. URL: https://profpressa.com/news/emotsiine-visnazhennia-ta-vigorannia-pid-chas-viini-iak-vporatis (дата звернення – 18.02.2026).

3. Що тримає українців разом? Презентація другої хвилі дослідження соціальної згуртованості в українських громадах. Відродження – веб-сайт, 2025. URL: https://www.irf.ua/resilience-research-ipsos-2025/  (дата звернення – 18.02.2026).

4. Surviving the War in Ukraine and Elsewhere: The Trauma that Lingers. The American Sociological Association – веб-сайт. URL:  https://www.asanet.org/footnotes-article/surviving-war-ukraine-and-elsewhere-trauma-lingers/ (дата звернення – 18.02.2026).

5. Як впоратися зі стресом у воєнний час. KSE ‖ Psychology. URL: https://kse.ua/wp-content/uploads/2025/10/KSE_YAk_vporatisya_zi_stresom_pid_chas_viyni_finalna-versiya-Iryna-Klymenko.pdf?_gl=1*is8ko3*_gcl_aw*R0NMLjE3NjAzNTA4ODcudW5kZWZpbmVk*_gcl_au*MTI0NzQwNzg0Ni4xNzYwMzUwODUz*_ga*MTIwNTI5MjQwNy4xNzYwMzUwODUy*_ga_QPXTNGJE3B*czE3NjAzNTA4NTMkbzEkZzEkdDE3NjAzNTA4ODYkajI3JGwwJGgw (дата звернення – 18.02.2026).

6. Меми з "тілами" окупантів: психологиня Світлана Ройз пояснила важливість гумору у часи війни. Online.ua – веб-сайт, 2023. URL: https://news.online.ua/memi-z-tilami-okupantiv-psihologinya-svitlana-royz-poyasnila-vazhlivist-gumoru-u-chasi-viyni-852525/ (дата звернення – 18.02.2026).

7. Іронічний, чорний, свій: за що ми любимо український гумор. ТиКиїв – веб-сайт, 2025. URL: https://tykyiv.com/progresivnij/ironichnii-chornii-svii-za-shcho-mi-liubimo-ukrayinskii-gumor/ (дата звернення – 18.02.2026).