Після війни додому можуть не повернутися 3 мільйона українців. Що буде з економікою?

-

Кількість українських біженців за кордоном може сягати 6,7 мільйона осіб. І чим довше триватиме війна, тим більше вони задумуються про початок нового життя у країні перебування. Україна ризикує назавжди втратити сотні тисяч, а то й мільйони громадян.

5 вересня Центр економічної стратегії (ЦЕС) презентував дослідження настроїв українських біженців, а також проаналізував, скільки з них не повернуться на батьківщину після завершення війни. Про це пише Економічна правда.

За їх розрахунками Україна може недорахуватися до 3,3 мільйона своїх громадян. Ба більше, частина українських родин після завершення війни возз’єднуватиметься за кордоном, а це означає, що частина чоловіків після зняття обмежень поїдуть з країни до дружин та дітей.

Скільки нас?

Навіть в мирний час порахувати точну кількість українців велика проблема. Повноцінний перепис населення в країні проводили лише раз – у 2001 році. Перепис показав, що на той час в Україні проживали 48,5 мільйона осіб.

Відтоді точну кількість населення ніхто не вимірював, і з часом неточності у демографічних розрахунках лише збільшувалися, а дані Державної служби статистики ставали все менш релевантними.

Після початку російського вторгнення у 2014 році Україна не мала змоги порахувати, як змінювалося населення на тимчасово окупованих територіях, що додало ще більше невизначеності до даних Держстату.

За останніми розрахунками служби, на 1 лютого 2022 року на неокупованій на той момент території нашої держави проживали 41,13 мільйона осіб.

 

 

Після 24 лютого 2022 року порахувати точну кількість українців стало неможливо в принципі. Передусім, через те, що у держави немає інформації про кількість тих, хто втік від війни за кордон.

За даними Держприкордонслужби, кількість виїздів з країни на 1,6 мільйона осіб більша, ніж кількість перетинів кордону у бік України. Але ці дані неповні, адже не враховують тих осіб, які виїхали з країни не через офіційні пункти пропуску, а, наприклад, через тимчасово окуповані території або РФ.

Та й дані вітчизняних прикордонників разюче відрізняються від даних прикордонників країн ЄС, з якими межує Україна. На останніх, зокрема, посилається Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), за оцінками якого кількість людей, які перетнули західний кордон України після 24 лютого минулого року, становить 3,8 мільйона осіб.

УВКБ ООН також надає розрахунки перетину кордону України з РФ та Білоруссю, хоча і посилається на статистичні дані цих країн. За даними організації, до країн-агресорів могло виїхати 2,9 мільйона українців. Щоправда, наразі там залишились лише 1,3 мільйона осіб. Тобто більшість українців могли використовувати територію Росії та Білорусі транзитом, щоб дістатися до інших країн.

Ще один спосіб розрахувати, скільки громадян втекли від війни, є підрахунок кількості осіб, що отримали статус тимчасового захисту. На кінець червня таких було 6,3 мільйона українців – переважно у країнах Центральної та Східної Європи.

Таким чином, спираючись на різні розрахунки, можна стверджувати, що за межами України перебувають 5,6-6,7 мільйона наших громадян. 

Очікувано, що більшість біженців – жінки та діти. Найчисельніша група українців у ЄС – жінки віком 35-49 років. Більшість з них – близько 70% – з вищою освітою та до великої війни проживали у містах.

 

 

Згідно з опитуванням ЦЕС частини українських біженців, які перебувають у країнах ЄС та Америки (без врахування РФ та РБ), 63% наших громадян налаштовані повернутися додому. Але цей показник неоднорідний. Так, менш схильні повертатися студенти та люди, які активно шукають роботу. Більш схильні – люди з високим доходом та старшого віку.

Екстраполювавши дані опитування на усіх українських біженців, у ЦЕС дійшли висновку, що навіть після завершення війни додому можуть не повернутися від 1,3 мільйона до 3,3 мільйона осіб.

Ба більше, частина українських родин, які війна розділила кордонами, можуть возз’єднатися не в Україні. Як наслідок, після закінчення війни за кордон можуть виїхати 100-745 тисяч громадян, переважно чоловіків. При чому, цей тренд частково можна спостерігати вже зараз.

ЦЕС проводив дослідження у дві хвилі: у листопаді-грудні 2022 року та у квітні-травні 2023 року. За час, що минув між цими періодами кількість українських біженців зросла на 300-500 тисяч осіб. При цьому частка дорослих чоловіків серед них збільшилася і становить 29%, хоча ще у листопаді була на рівні 27%.

Як неповернення біженців вплине на економіку

Міграція мільйонів українців завдає важкого удару по вітчизняній економіці. І якщо значна частина біженців так і не повернеться додому, то сила цього удару з часом лише зростатиме.

У 2022 році ВВП України впав на рекордні 30,4%. Однак напевно сказати, яку частку цього падіння зумовило те, що за кордоном перебуває 6 мільйонів українців, неможливо. Бодай тому, що торік Україна зазнала ще й втрат виробничих потужностей, доступу до морського експорту, перебоїв з електропостачанням та багато іншого. Тож виокремити роль одного фактору на кінцевий результат дуже складно.

Напевне можна сказати, що витрати домогосподарств завжди були драйвером економічного зростання. У довоєнному 2021 році на витрати домогосподарств припадало майже 70% ВВП (якщо розраховувати цей показник за споживчим методом). За підсумками першого року війни їхня роль дещо зменшилася, натомість набагато більше коштів в країні почало перерозподілятися через державу.

 

 

За оцінками, які проводили ЦЕС спільно з Центром економічного відновлення та Інститутом демографії, внаслідок неповернення мігрантів робоча сила України може недорахуватися 3,1-4,5 мільйона людей до 2032 року. Як наслідок, втрати економіки за цей період можуть кумулятивно сягнути 113 млрд дол.

"Через низький рівень народжуваності ці втрати буде неможливо компенсувати за допомогою природнього зростання населення. Отже, продумана політика з повернення мігрантів є вкрай важливою для мінімізації таких втрат", – резюмують дослідники з ЦЕС.

Україна вже відчуває вплив міграції на економічну активність. Попит на товари скорочується, через що компанії втрачають стимули для розширення. Єдиний стимул, що залишається – робота на експорт. Хоча з ним в умовах війни є чимало проблем, передусім, пов’язаних з логістикою.

Однак навіть, якщо ці проблеми вдасться вирішити, а безпекові ризики мінімізувати, то наростити експортоорієнтоване виробництво буде все одно надто складно через банальний брак робочої сили.

Враховуючи те, що рівень освіти українських біженців за кордоном вищий, ніж в середньому по Україні, то більш дефіцитними будуть саме висококваліфіковані працівники. А це може стати перешкодою для розвитку більш складного та технологічного виробництва.

Залежно від того, скільки саме українців не повернеться додому після завершення війни, втрати економіки внаслідок падіння виробництва та споживання можуть коливатися у діапазоні від 2,6% до 7,7% ВВП на рік.

Щоправда, це лише "миттєві втрати", які Україна відчуває вже зараз. У довгостроковій перспективі вони зростатимуть, оскільки на ринок праці не виходитимуть діти біженців, які поїхали за кордон.

І якщо для економіки України неповернення біженців ризикує стати катастрофою, то для економік країн, де вони перебувають, це справжній подарунок. Уряди таких держав зацікавлені у тому, аби українці залишалися та працювали на розвиток їхніх економік. Тому майбутнє повернення біженців потребуватиме пошуку діалогу з країнами-партнерами та напрацювання з ними спільних політик.

Фактор неповернення біженців матиме вагомий вплив на платіжний баланс країни, а отже і на валютний ринок. Щоправда, однозначно оцінити, яким він буде, поки що дуже складно, адже багато у чому баланс на цьому ринку залежатиме від низки інших факторів, зокрема потоку інвестицій у відбудову та результатів завершення війни.

До 2022 року вагомий вплив на баланс на валютному ринку мало споживання. Чимало товарів, які українці використовують у повсякденному житті, мають імпортне походження: від автомобілів до побутової техніки. Неповернення мільйонів біженців означатиме зменшення споживання цього імпорту. А отже, тиск імпортерів на курс гривні може бути меншим, аніж до війни.

З іншого боку, чимало біженців за кордоном продовжують витрачати кошти з української банківської системи. У 2022 році масштаби таких витрат перевищували 1,5 млрд дол на місяць та 5 млрд дол за квартал.

 

 

На початку 2023 року обсяги розрахунків біженців за кордоном за допомогою своїх українських карток збереглися на такому ж рівні. Водночас цілком ймовірно, що ті хто залишиться в іншій країні, знайдуть там роботу та не витрачатимуть кошти з українських рахунків і цей потік валюти з України може зменшитися.

Частина біженців, які знаходять роботу у країні свого перебування, можуть сприяти надходженням валюти в українську економіку, пересилаючи грошову допомогу своїм родичам та близьким в Україні. Щоправда, поки що такого ефекту не спостерігається. Ба більше, обсяги грошових переказів від початку повномасштабного вторгнення скоротилися.

 

 

Якщо у 2021 році трудові мігранти надсилали до України по 1,1-1,2 млрд дол на місяць, то цьогоріч обсяги таких переказів становлять менше 1 млрд дол. І після війни вони ризикують скоротитися ще більше у разі, якщо частина чоловіків возз’єднаються зі своїми родинами за кордоном.

Попри відсутність мільйонів громадян, Національний банк продовжує нарощувати свої міжнародні резерви, а уряду вдається профінансувати навіть рекордні видатки на оборону. Однак така ситуація стала можливою лише завдяки рекордним обсягам міжнародної підтримки.

Переважна більшість зовнішнього фінансування, яке отримує Україна, надходить у вигляді пільгових кредитів. Рано чи пізно доведеться повертати борги, які накопичилися під час великої війни.

 

 

За даними Міністерства фінансів, на початок серпня обсяг державного та гарантованого державою боргу України сягнув майже 133 млрд дол. У разі неповернення мільйонів українських біженців, обслуговувати такий борговий тягар ставатиме дедалі важче. Особливо, якщо в Україну не повернуться діти. Як наслідок, уряду доведеться все більше економити на інших видатках, зокрема соціальних, аби більше коштів спрямовувати на виплату боргів.

Ще сильнішого удару неповернення біженців може завдати пенсійній системі. Якщо майбутні покоління людей на ринку праці будуть скорочуватися, то державі буде ні з чого здійснювати виплати мільйонам своїх пенсіонерів.

Відтак, якщо значна частина біженців не повернеться, для функціонування пенсійної системи необхідно буде ухвалювати вкрай непопулярні рішення: відмовлятися від численних пільг або підвищувати пенсійний вік.

Що робити?

Очікувано, що серед факторів, які біженці називають найважливішими для повернення додому, першість посідає завершення війни. Таку умову назвали 51,2% опитаних. Інші безпекові питання, такі як відсутність бойових дій та повітряних тривог, чи деокупація рідного міста, також були серед найбільш поширених причин повернення біженців додому.

Однак, не лише війна стає на заваді поверненню українців з-за кордону. Досить вагоме значення мають ще й економічні чинники та інтенсивність повоєнного відновлення.

Так, 28,3% опитаних українських біженців серед умов свого повернення на батьківщину називають наявність достойно оплачуваної роботи. Ще 20,7% очікують на підвищення рівня життя в Україні. Є навіть ті, хто очікує, що держава сплачуватиме їм грошову допомогу після повернення додому.

Відтак, для повернення біженців державі необхідно провадити комплексну політику, яка включатиме проведення реформи та залучення інвестицій, зокрема у відновлення зруйнованої інфраструктури.

Для повернення своїх громадян Україні необхідно буде заручитися ще й допомогою країн-партнерів.

"Хоча якщо українці залишаться за кордоном, то європейські країни отримають пряму економічну вигоду, але і в разі їх повернення додому існуватиме непряма вигода для Європи. Повернення біженців зміцнить економіку України та дозволить їй більше інвестувати у безпеку та відновлення, що означає, що вона потребуватиме менше європейських коштів", – вважають у ЦЕС.

Серед інших рекомендацій щодо повернення біженців до України, ЦЕС називає швидку повоєнну відбудову, надання допомоги людям із постраждалих регіонів, спрощення реінтеграції дітей у вітчизняну систему освіти та відкриття ринку праці ЄС для українців після війни.