34 роки кровоточать спогадами про відкриту рану у світовій історії: "чорний січень" - щорічний траур з 1990 року

-

Аріф Джаміль оглу Гулієв, доктор юридичних наук, професор,

кафедра конституційного, міжнародного права та публічно-правових дисциплін

Київський університет Інтелектуальної власності та права Національного Університету "Одеська юридична академія"

Заслужений працівник освіти України.

Україна страждає з 2014 року, коли сусідня країна переступила межу і почалася військова діяльність на території України. З перших днів Азербайджан надає підтримку Україні у боротьбі за збереження незалежності та відштовхування ворога. Зима - особливо важкий період для війни. Будь-яке насильство підсилюється погодними умовами. Так 20 січня 1990 року став "чорним" днем, "кровавим січнем". Ця дата увійшла в історію з 1990 року, коли кровавий радянський режим застосував геноцид проти азербайджанців. Юристи, міжнародні експерти, дипломати мають багато фактів, що свідчать про державний тероризм, був здійснений страшний, наперед продуманий і запланований акт розправи проти азербайджанського народу.

Коріння Бакинської трагедії були в триваючій понад два роки (1988-1990) агресії проти Азербайджану з боку Вірменії, яка наочно демонструє, що за повної підтримки центральної влади, дана країна мала намір анексувати частину території сусідньої республіки. Неможливо одночасно захищати правопорядок у державі і проливати кров невинних своїх громадян. З метою спеціального предмета, навмисно, перед міжнародним співтовариством була поширена хибна інформація, причини та хід подій були спотворені. На жаль, винуватці Бакинської трагедії 90-го року досі не несуть заслуженого покарання. Ніхто не відповів за вбивство невинних людей, які виявили героїзм у боротьбі за свою свободу. У даній статті міститься короткий екскурс в історію, спогади та надана експертна оцінка автором А. Гулієва.

Кровавий слід Вірменії

З приходом до влади "квазімиротворця" великого прихильника вірмен - М.С. Горбачова (консультант М. Горбачова, академік А. Аганбегян, помічник генсека Георгія Шахназарова та Карена Брутенца, приближених до нового прем'єра Рижкова, Сітаряна та Хачатурова), на проведеному в Парижі у листопаді 1987 р. щорічному Вірменському національному конгресі, як повідомили, було прийнято рішення використовувати розпочаті в СРСР демократичні перетворення для задоволення "законних вимог вірменського народу" щодо "приєднання" Нагірного Карабаху до Вірменії. У той же місяць, напередодні візиту М. Горбачова в США, його дружина Раїса Горбачова зустрілася з представниками вірменської діаспори. Так званий відомий академік А. Аганбегян, який в листопаді 1987 року в інтерв'ю французькій газеті "Монд" заявив, що питання приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії вирішено на зустрічі М. Горбачова в США з вірменською діаспорою, залишилося узгодити деталі.

Паризькі інтриги

Паризька зустріч за вказаною підтримкою Раїси Горбачової кремлівського керівництва стала висувати територіальні претензії до Азербайджану. Не дарма Ю.А. Помпєєв писав у своєму "Карабахському щоденнику": "По Єревану пройшов марш протесту під глухим транспарантом. Раїса, поверни нам наші подарунки!'. Першим кроком М. С. Горбачова на шляху до втілення загарбницького плану було видалення з Політбюро Гейдара Алієва, який виявився найсильнішою перепоною.

І без попередження раптово, за вказівкою М. Горбачова, у ніч з 19 на 20 січня о 0:05 в Баку були введені танки, армійські частини з важким озброєнням, які організували військову операцію під кодовою назвою "Удар", безпосереднім керівництвом силових міністрів СРСР Язова, Бакатіна і Крючкова. На даний момент вже доведено, що введення військ і оголошення надзвичайного стану в Баку є грубим порушенням статті 119 Конституції СРСР та статті 71 Конституції Азербайджанської РСР, а також Міжнародного пакту "Про громадянські і політичні права", отже, порушені суверенні права Азербайджанської Республіки. До речі, оголошення про введення надзвичайного стану і комендантської години відбулося після введення військ в місто та вчиненої різанини. Зранку 20 січня Указом М. С. Горбачова було оголошено про введення з 20 січня в Баку надзвичайного стану, після того як каральні загони вже виконали свою кровопролитну справу і залишили місто. До цього моменту вже було вбито 82 людини, а 21 людина отримала смертельні поранення. Військовим комендантом міста Баку генерал-лейтенантом Дубеняком було підготовлено звернення до бакинців, яке розповсюджувалося з вертольотів у вигляді листівок: "У Баку з метою нормалізації обстановки Указом президіуму Верховної Ради СРСР з 20 січня введено надзвичайний стан. Це рішення визначено винятково складною ситуацією, подальше загострення якої загрожує всім нам катастрофою..." В результаті таких безладів радянськими військовослужбовцями було знищено 200 будинків та квартир, 80 автомобілів, зокрема 7 автомобілів швидкої допомоги.

Аріф Гулієв – свідок жорстоких розправ

Під час усіх цих трагічних подій я перебував у Баку, допомагав збирати поранених на вулицях і доставляти їх до лікарень, багато з них помирали в дорозі. Були поранені, в яких потрапило більше 20 куль. У людей стріляли з автоматів та станкових кулеметів Калашникова, використовували заборонені та особливо руйнівні розривні кулі. Ті, хто потрапив під обстріл, розповідали, як по вулицях йшли танки, осліплюючи світлом прожекторів, на кожному з яких було по 6-7 осіб із автоматами. Коли до людей залишалося 150 метрів, починали стріляти в спини бігучим, приховані в укриттях громадяни виявлялися за допомогою прожекторів, встановлених на бойовій техніці, і знову по них велася стрільба. Танками розтоптували проїжджаючі повз машини «швидкої допомоги», стоячі на обочині автомобілі, будь-яке рух у зоні їх руху переривався шквальним вогнем. Також в прилеглих до столиці районах також були жертви. Ця кривава подія забрала життя 170 людей (серед вбитих є жінки, старики, росіяни, євреї, українці, чеченці, азербайджанці, грузини), поранено понад 800 людей, незаконно заарештовано 841 людину, і сотні людей зникли безвісти. Їхні трагічні похорони, незважаючи на присутність горбачовських збройних сил і танків, пройшли з участю тисяч громадян Баку з вигуками прокляття Кремля, який перетворився із парку "відпочинку і веселощів" у святкове кладовище Шехідів-жертв 20 січня 1990 року.

Історія написана кров'ю

Чому в Баку відбулося такий масштабний і жорстокий різаний бій? Після цього у своїй книзі "Життя і реформи" М.Горбачов, висловлюючи своє ставлення до того, що сталося, писав: "У січні 1990 року зупинилася життя багатьох бакинців. Гірко, дуже гірко… Я виніс урок з цієї трагічної історії…".

Це, передусім, з трьома факторами: релігійним (точніше - ісламським), кавказьким і тюркським і охоплює історію кровавих колоніальних захоплень царизму, що показує, що російські колонізатори, розпочавши розширювати сферу свого впливу з глибин Європи на Сході, після захоплення у середині XVI століття. Першим оцінив січневі події той, хто в ті січневі дні перебував у Москві в положенні опозиційного політика Гейдар Алієв, виступивши в представництві Азербайджану із промовою: "Щодо подій, які відбулися в Азербайджані, то вважаю їх незаконними, чужими демократії, повністю суперечливими принципам гуманізму та будівництва в нашій країні правової держави. …Якби на початку ускладнень у Нагірному Карабаху були б прийняті необхідні заходи, передусім вищим партійним політичним керівництвом країни, то сьогодні ми не спостерігали б ескалації напруженості та втрат, які мали місце з обох боків протягом цих двох років, і тієї воєнної дії, яка була в преддвер'ї ночі з 19 на 20 січня 1990 року, що призвела до людських жертв. … Вважаю, що резерви для політичного врегулювання стану в Азербайджані були. Керівництво Азербайджану, а також вище політичне керівництво країни не використовували ці можливості…». Уроки трагедії очевидні. Ознайомлення з світовим науковим і практичним досвідом правового регулювання в сфері боротьби з тероризмом самим свіжим прикладом є кінець тридцятирічної окупації, несправедливості було покладено за 44 дні. Азербайджанські сили бачили ворога не лише в супротивнику. Її бачив весь світ.

У боротьбі за справедливість всі засоби добрі

У знак солідарності з азербайджанським народом, Армією, Президентом, Верховним Головнокомандувачем при моральній підтримці братніми країнами: Туреччиною, Пакистаном і Україною, виникла нова реальність міжнародного права. Азербайджанські навчальні уроки стали новою реальністю для міжнародної спільноти, яка вигнала ворога – агресора з окупованих 20% земель та виконала 4 резолюції Ради Безпеки ООН протягом 27 років, які для багатьох були просто клаптиками паперу, не тільки для Вірменії, але і для інших.

Вибачте за відвертість, але на жаль, високопоставлені посадовці країн Мінської групи повинні були залишитися нейтральними, діяти на підставі наданого їм мандата ОБСЄ. Вони використовували свої повноваження не знаходячи свого підтвердження у "інформації" та чутках. Вони діяли як "туристи", а не дипломати…

Через таку повну байдужість з боку світової спільноти винуватці жахливого злочину проти людства залишилися непокараними. Цьому додатково підтверджує подвійний стандарт світової спільноти, великих держав і міжнародних організацій, які в знак визнання величезних "заслуг" Михайла Горбачова як видатного реформатора, політика світового масштабу, що вніс унікальний вклад у поліпшення характеру міжнародного розвитку, нагороджений Нобелівською премією миру.

У заяві Нобелівського комітету від 15 жовтня 1990 року сказано: "Норвезький Нобелівський комітет вирішив присудити Нобелівську премію миру за 1990 рік Президенту Радянського Союзу Михайлу Сергійовичу Горбачову за його провідну роль у мирному процесі, який сьогодні характеризує важливу складову частину життя міжнародної спільноти. Протягом останніх років у відносинах між Сходом і Заходом відбулися значущі зміни. Конфронтація змінилась переговорами…". Так Нобелівська премія миру була вручена в Осло 10 грудня 1991 року через заступника міністра закордонних справ РФ О. Ковалева не звичайною сумою в 250 тисяч доларів, а 1 мільйоном 200 тисяч доларів. На мій погляд, їхня висока оцінка полягала в тому, що М. Горбачов знищив імперію як найсильнішу ядерну державу в світі.

Історичні зміни викликані рядом факторів, але в 1990 році Нобелівський комітет вирішив висловити подяку Михайлу Горбачову за визначний внесок, який він вніс у багатьох випадках в ці процеси. За думкою комітету, "мирний процес, в який Горбачов вніс такий важливий внесок, відкриває нові можливості для світової спільноти у вирішенні її актуальних проблем, незважаючи на ідеологічні, релігійні, історичні та культурні розбіжності".

Аріф Гулієв: "Жити, щоб перемагати в ім'я загиблих"

Пригадуючи дану трагедію, вважаю, що вся прогресивна людськість, політики, дипломати, які перебувають у конфліктних ситуаціях, повинні зробити однозначні висновки. Незалежно від ідеологічних протиріч, розбіжностей позицій, стикань інтересів та амбіцій, вони не повинні вирішуватися ціною життів невинних людей. Без усвідомлення політиками цього суспільство не може бути застраховане від фатальних наслідків нетерпимості, ненависті, політичних амбіцій влади, які нехтують життям та правами людей. Рішення, виконання яких призводить до загибелі невинних людей, не можуть вважатися гуманними та законними.

У зв'язку з усім вищезазначеним виникає питання: чому керівники фашистської Німеччини закінчили своїм слідчим майданчиком у Нюрнберзі, тоді як останні керівники РРСР, винні у введенні військ до Баку 20 січня 1990 року та смерті мирних громадян, не понесли жодного покарання? І не лише не понесли покарання, а навіть головний винуватець трагедії був винагороджений за свої злочини Нобелівською премією миру. Найстрашніше у цих людях те, що жоден з них публічно не покаявся і не вибачився перед азербайджанським народом. Більше того, вони продовжують звинувачувати азербайджанський народ у даній трагедії, пригнічуючи тим самим пам'ять невинно загиблих людей.