Санду перемогла на виборах президента Молдови. Що вона робитиме далі

І ось — стовпчик навпроти прізвища Стояногло на екранах поступово ставав дедалі коротшим, стовпчик Санду все видовжувався, і в якийсь момент вони зрівнялися. Активісти та прихильники чинної президентки, які зібралися у штабі, скочили на ноги і закричали "Victorie! Victorie!"

Буквально за кілька секунд показники Стояногло знову стали більшими, ніж цифри Санду, проте це вже не могло зупинити святкування.

Тренд був зрозумілий, результат виборів — визначений. Мая Санду ще до закінчення підрахунку голосів виступила з промовою переможниці, заявивши, що молдавани "подали урок демократії, гідний того, щоб його вписали до підручників історії".

Що сталося?

Втім, ще кілька днів тому такий результат виборів, мабуть, здавався штабістам Санду нездійсненною мрією. Проте їм вдалося витягнути кампанію в ситуації, коли багато експертів говорили, що резервів для розширення електорального поля чинна президентка не має, а її високий антирейтинг прокладає чи не пряму дорогу до крісла глави держави її опоненту.

Які ж чинники вплинули на те, що Маї Санду вдалося фінішувати у фіналі виборчих перегонів першою, причому з досить комфортним відривом від переслідувача?

По-перше, це гранична мобілізація прихильників Санду. Хтось може називати тактику, обрану її штабом, цілеспрямованою поляризацією молдовського суспільства, але, схоже, їй вдалося переконати співвітчизників, що 3 листопада відбудуться чи не найважливіші вибори в історії Молдови: на них вирішуватиметься, чи продовжить країна свій курс на зближення із Заходом та реальну демократію чи зробить вибір на користь "російського світу" та масштабних схем скупки голосів.

І хоча опонент Маї Санду взагалі не порушував питання геополітичного майбутнього країни таким чином, — більше того, Александр Стояногло називав євроінтеграцію "національною ідеєю Молдови", — аргументи Санду, здається, досягли сердець і розумів більшої кількості молдаван.

"Ця кампанія увійде до першої трійки виборів в історії Молдови за кількістю виборців, які проголосували, — каже ВВС високопосадовець з команди Маї Санду. — Було і підвезення голосів, і підкуп у величезних масштабах, але ця безпрецедентна мобілізація дозволила нам вирівняти баланс".

Мобілізаційні заходи, що проводилися владою, часом супроводжувалися радикальною риторикою і мали побічну дію — поляризацію молдавського суспільства. Але результат виборів — на табло Центрвиборчкому, а з наслідками цієї виснажливої ​​кампанії Молдова розбиратиметься вже після її завершення.

По-друге, на думку експерта київського Центру досліджень зовнішньої політики "Українська призма" Сергія Герасимчука, Росія, незважаючи на те, що вона явно підігравала Александрові Стояногло (хоча той, очевидно, її про це не просив — Москва просто у своєму стилі грала на поразку норовливого прозахідного лідера пострадянської країни), насправді допомогла кампанії Санду.

"Спочатку, хоч як це дивно, тут зіграли грузинські вибори. Побачити аналогію було нескладно: держава-кандидат у члени ЄС, у якій перемагають проросійські сили, втрачає європейську перспективу. А потім під час виборів у самій Молдові, коли виборці Санду побачили, який шалений тиск чинила Росія. По суті, своєю агресивною поведінкою, підвезенням виборців Росія навіть у день виборів, коли агітацію заборонено, додатково мобілізувала виборця Маї Санду", - сказав Герасимчук ВВС.

По-третє, опонент Санду провів надзвичайно слабку кампанію як для політика, який хотів завоювати пост президента європейської держави. І програні Александром Стояногло дебати, які могли стати його бенефісом у якості лідера молдовської опозиції, — це лише вершина айсберга.

"Команда Санду всіляко педалювала ідею про те, що сам Стояногло — людина, в принципі, хороша, але за ним стоять сили, які країні добра не хочуть. І Стояногло не зміг відбити цю тезу", — сказав ВВС кишинівський політичний коментатор, колишній посол Молдови при ООН Олексій Тулбуре.

І справді, відповісти на це звинувачення Стоянолгло не було чого: головна "рука Москви" в молдовській політиці Ілан Шор прямим текстом закликав свою "паству" голосувати у другому турі виборів "проти Санду, за будь-якого кандидата, якого ви побачите в бюлетені".

Та й не було ким йому відповідати: критично важливою в цьому сенсі виявилася відсутність у Александра Стояногло команди, яку він міг би пред'явити громадськості, розвіявши цим самим підозри в тому, що він є лише тараном для повернення до влади в Молдові того ж лідера Партії соціалістів, великого прихильника Володимира Путіна Ігоря Додона.

"Впродовж усієї кампанії Стояногло був схожий на людину, яка просто помилилася дверима. Він був класичним молдовським політиком, який хоче дружити з усіма — і зі сходом, і із заходом, — не розуміючи, що зараз, на тлі війни та відкритих для Молдови дверей у ЄС, це вже не працює. Стояногло був якимось голосом зі вчорашнього дня, суспільство пішло далеко вперед, а він не відчув нової динаміки", — продовжує Олексій Тулбуре.

По-третє, у період між двома турами виборів Санду спробувала нехай у пожежному порядку, але виправити хоча б деякі з речей, за які її критикували і які тягли її рейтинг вниз. Серед них - визнання провалів в окремих сферах роботи влади і, як наслідок, обіцянка провести кадрові зміни в уряді ще до кінця цього року.

Наприкінці передвиборчої кампанії Санду також дала окрему пресконференцію для російськомовних ЗМІ країни.

"Ця робота над помилками дала людям підстави думати, що уроки, які вони дали владі в першому турі виборів і на референдумі, були засвоєні. Звісно, ​​претензій до Санду багато. Але Стояногло не виглядав як така альтернатива їй, за яку треба лягати кістьми", — каже із цього приводу Олексій Тулбуре.

Нова Санду

Перемога на президентських виборах по суті починає для команди Маї Санду наступну, навіть важливішу виборчу кампанію. Влітку 2025 року в Молдові відбудуться вибори парламенту, а оскільки ця країна є парламентською республікою, то саме результат цієї кампанії визначить конфігурацію її влади на найближчі роки.

Зараз партія Санду "Дія і солідарність" має одноособову парламентську більшість, і це у явочному порядку перетворює президента на головного політика країни, який іноді навіть виходить за межі своїх конституційних повноважень без будь-яких відчутних наслідків для себе.

Поразка нинішньої партії влади на виборах наступного року автоматично перетворить Маю Санду на "молдовську королеву" — кишинівський аналог грузинської президентки Саломе Зурабішвілі, яка хоч і стоїть на цілком прозахідних позиціях, але не має реальних важелів впливу на проросійські кроки "Грузинської мрії".

Для того, щоб дати "Дії та солідарності" шанс якщо не зберегти абсолютну більшість у парламенті наступного скликання (такий варіант молдовські спостерігачі вважають малоймовірним), то стати основою правлячої коаліції, переобраній главі держави необхідно продемонструвати виборцям "Санду 2.0".

Співрозмовники ВВС в оточенні Маї Санду кажуть, що результати першого туру президентських виборів та конституційного референдуму про євроінтеграцію переконливо показали президентці запит на зміни у її політиці.

"По-перше, ми чітко бачимо запит на рішучіші дії щодо реформи правосуддя", — каже джерело ВВС.

Певні зрушення у цьому напрямку у молдовської влади є, проте темп цієї найважливішої реформи залишається надзвичайно повільним, визнає співрозмовник ВВС. Настільки повільну швидкість змін він пов'язує не лише з "опором системи", що є традиційним поясненням представників нинішньої влади.

"Річ у тому, що у реформуванні правосуддя ми до останнього часу керувалися дуже чіткими вимогами Венеціанської комісії. Але зараз — наприклад, у тому ж випадку зі скупкою голосів, де наші правоохоронці розкрили всю злочинну мережу, але потім ці справи розпадаються на рівні прокуратури та судів, — ми бачимо, що в наших реаліях їхні підручники не працюють. Ми з ними спілкуватимемося для того, щоб ми могли в цій сфері діяти більш рішуче", — пояснює соратник Санду ВВС.

Другий напрямок, у якому очікуються зміни під час другого терміну Маї Санду, — кадровий.

Запит суспільства на зміни у команді влади президентка пообіцяла реалізувати ще до кінця цього року: в результаті до владних структур можуть потрапити люди з-поза "Дії та солідарності".

При цьому можливість змін, за яких до уряду можуть потрапити представники Партії соціалістів, є, за словами представника оточення Санду, нульовою: "З партією, яка вступає з Шором у змову зі скупки голосів, ми не можемо мати нічого спільного".

Нарешті, третім пріоритетом другого терміну Маї Санду, принаймні його початку, буде економіка країни. Її соратник визнає: за старої-нової президентки в країні було закладено цілу низку інфраструктурних проєктів, але їхній запуск жодним чином не позначився на добробуті пересічної молдовської родини.

При цьому слід пам'ятати, що "Санду 2.0" з перших днів на посаді матиме справу з потоками жорсткої критики — і через провали першої президентської каденції, і через слабкі результати референдуму про майбутній вступ до Євросоюзу.

Другий тур президентських виборів додав до списку тем для критики Санду ще одну. Нехитрий підрахунок показує, що якби у виборах президента брали участь лише ті молдовани, які мешкають на батьківщині, то новим главою держави став Александр Стояногло: на дільницях на території Молдови він набрав 51,2% голосів, а Санду — лише 48,8 %.

"Санду програла вибори президента у Молдові… Санду перемагає на виборах завдяки голосуванню на виборчих дільницях за кордоном. Санду – не президент Молдови, Санду – "президент діаспори". Так і називатимемо її", — написав у ніч після другого туру виборів Дмитро Чубашенко, заступник голови "Нашої партії" Ренато Усатого, третього призера президентських виборів.

Втім, йому заочно заперечує Олексій Тулбуре: "Молдовани — специфічний народ. Вони дуже швидко збирають валізи і їдуть на нове місце, якщо вдома стає нестерпно. Ми - багато в чому народ діаспори. Ми з діаспорою - єдине ціле. А те, що діаспоряни надсилають у країну багатомільйонні перекази, взагалі тримає на плаву нашу фінансову систему. Тому, звісно, ​​на цій темі спекулюватимуть. Але Санду - не президентка діаспори, вона - президентка молдовської нації. А це питання важливе лише в контексті врахування нею помилок першого терміну і здатності консолідувати молдовську націю".

Що буде зі Стояногло?

Найбільша опозиційна сила Молдови — Партія соціалістів - станом на ранок понеділка не відреагувала на проголошення Маєю Санду своєї перемоги. Сам Александр Стояногло пізно ввечері в неділю оприлюднив звернення, витримане у досить мирному тоні.

"Щиро сподіваюся, що з цього моменту ми покладемо край нав'язаним нам ненависті та розколу… У майбутньому нашої країни немає місця для безглуздих конфліктів. Є місце для єдності та взаємної поваги. Збережімо енергію цього моменту і разом будуймо мирну і процвітаючу Молдову", — йдеться у цьому документі.

Тобто слід розуміти, що скасовувати результати виборів в суді або закликати прихильників захищати результати волевиявлення на вулицях соціалісти та Стояногло не збираються. Для них, найімовірніше, як і для Санду, зараз починається кампанія перед парламентськими виборами 2025 року.

А це, у свою чергу, дає привід поміркувати про політичні перспективи фіналіста президентських виборів, який ще недавно з певною часткою гордості називав себе "неполітичним кандидатом у президенти", а зараз цілком очевидно перетворився на одного із головних героїв політичного життя своєї країни.

Сам Стояногло ніколи не висловлювався про свої подальші політичні плани: його горизонти обмежувалися участю у президентських виборах.

"Не буває так, що ти отримуєш понад 40% на загальнонаціональних виборах, а потім раптом кудись зникаєш. Профукати такий капітал – це дурість", – каже ВВС Олексій Тулбуре.

У той же час Стояногло, якби він вирішив продовжити політичну кар'єру, напевно опинився б перед непростим вибором.

З одного боку, на цих виборах Стояногло був висуванцем Партії соціалістів, хоча у своїх публічних виступах він дистанціювався від неї, весь час нагадуючи про свою безпартійність.

Проросійський шлейф цієї партії і сама присутність її нинішнього лідера Ігоря Додона, який, зважаючи на все, не планує ділитися владою в ній з будь-ким, роблять продовження кар'єри Стояногло в її лавах проблематичним.

З іншого боку, височенний результат в обох турах президентських виборів забезпечує Александрові Стояногло всі передумови для формування коаліції партій та громадських організацій на свою підтримку. Таким чином він може стати новим центром тяжіння серед розрізненої і досить слабкої молдовської опозиції.

"Чи захоче Александр Стояногло очолити політичну партію? У мене особисто склалося відчуття, що це не дуже партійна людина. Він не партійний функціонер, не людина, яка має бажання займатися якоюсь організаційно-партійною роботою. Це моє особисте враження, хоча не виключаю, що на його адресу надходитимуть якісь пропозиції.

Я сподіваюся на його співпрацю із Партією соціалістів у майбутньому. Але говорити про те, що (між нами) є такі домовленості, я не можу, бо їх немає", — заявив ВВС напередодні другого туру президентських виборів член виконкому Партії соціалістів Влад Батринча.

"Мені здається, що на парламентських виборах результати Стояногло, якщо він вирішить взяти у них участь, будуть менш яскравими. Йому важко буде вписатися в команду Партії соціалістів — для них він так і залишився чужим, та й вони йому не в усьому імпонують. Власний проєкт розкрутити за такі стислі терміни буде дуже непросто — особливо в умовах жорсткої конкуренції. Та й у Москви буде вибір серед більш лояльних порівняно зі Стояноглом кандидатів", — каже ВВС київський експерт Сергій Герасимчук.

"Можливо, шансом утриматися на коні для нього було б дотримання помірковано європейської стратегії, яка не виключала б і контактів з іншими полюсами впливу. Але однієї стратегії тут мало — потрібна партійна структура, якої в нього немає, а на цю нішу вже накинув оком мер Кишинева Іон Чебан", — підсумовує експерт.