У Києві відкрився Музей українського грамзапису

-

У Києві на Співочому полі (вул. Лаврська, 41) відкрився Музей українського грамзапису (МУГ). Музей працює в суботу та неділю з 12:00 до 18:00, вхід вільний. 

Про це повідомили у Департаменті культури КМДА.

Локація музею вибрана не випадково – сцена Співочого поля – сакральне місце для українських музикантів. Багато українських зірок робили тут перші кроки у мистецтві.

Експозиція музею розповідає про історію грамзапису. Колекція складається з  понад 400 одиниць основного фонду української музики на різних звукових носіях.

Ініціатива створення музею належить його керівнику – одному з піонерів української електронної сцени Івану Москаленку (DJ Derbastler), а ідея форми та змісту – відомому культуртрегеру, директору Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень Федіру Баландіну.

Головним науковим консультантом музею став відомий києвознавець і дослідник Михайло Кальницький.

У Департаменті культури зазначили, що платівка, як цілісний витвір мистецтва, потребує збереження та вивчення. У планах музею – розширення, культурологічні розвідки, експедиції, присвячені різним аспектам музичної культури України і Світу.

Довідково.

Вважається, що перші звукозаписи пісень українською мовою відбулись у Лондоні в 1899 році. Початок ХХ ст. відзначився появою платівок з українським оперним співом – сестри Крушельницькі, Олександр Мишуга, Філомена Лопатинська. Важливий імпульс справі звукозапису в Україні надала Леся Українка. Організована нею етнографічна експедиція 1908–1909 рр. вперше зафіксувала на фонограф кобзарський спів.

Осередками звукозапису в Україні були Київ (де ще 1909 року на студії «Інтернаціональ Екстра Рекорд» Микола Лисенко спільно з артистами трупи Миколи Садовського записав перші 11 платівок із фольклорним репертуаром), Одеса, Харків та Житомир.

Еволюціонували пристрої відтворення та носії звукозапису: на зміну шелаковим платівкам прийшли вінілові. Виникали різні варіації форматів грамплатівки: флексі-диски, семи-, десяти- й дванадцятидюймовки тощо.

В умовах тоталітарної системи виник андерграундний сегмент – саморобні платівки на рентгенівських знімках («музика на кістках»), нелегальні товкучки контрабандних зарубіжних вінілів (т. зв. «бáлки»).

 За сов’єтів на  потужностях монополіста  грамзапису, фірми «Мелодія», час від часу виходили малотиражні записи українських виконавців та  піратські копії зарубіжних альбомів.

 На щастя, стрімкий перехід музики в цифровий формат не зробив «вініл» колекційною архаїкою – нова потужна хвиля зацікавлення музикою на касетних і вінілових релізах тільки починається!