-
ПОРОЖНЕЧА НА МІСЦІ ДЕСЯТКІВ КВАРТИР
Жовта кухня, обідній стіл, два стільці стоять у квартирі на 9-му поверсі, білі кухонні шафки – на 7-му, поруч – ванні кімнати. Це оселі мешканців Дніпра, зазирнути в які нині може кожен. російська ракета зруйнувала не лише стіни, а й забрала десятки життів мирних людей.
Трагедія сталася 14 січня близько 15:30. Ворожа надзвукова ракета х-22 влучила в панельний 9-поверховий житловий будинок. Поверхи склались за лічені секунди, важкі конструкції тягнули одна одну, руйнуючи квартиру за квартирою.
Будинок, в якому мешкало близько 1700 осіб, нині виглядає моторошно. Завали розбирають сотні рятувальників, працюють десятки одиниць спеціальної техніки, комунальники, на місці чергують правоохоронці, волонтери, медики, у дворі будинку встановлено численні намети, польові кухні. У супроводі поліції мешканці деяких під’їздів заходять до власних осель, щоби забрати речі, комунальні служби закривають ОСБ-плитами вибиті вікна.
«Коли весь цей жах стався, я разом з донькою була вдома. У нас світла не було і ми лежали на дивані і в телефонах дивились фільми. Раптом гучний вибух, вікна вилетіли, почали сипатись стіни. У дитини істерика почалась. Їй 13 років тільки-но виповнилось. Ми в шоці були, спочатку заховались, потім до сусідів побігли. Трохи перечекавши, я до квартири повернулась, теплі речі взяла. Виглянула у вікно і побачила, що немає стіни у будинку, немає частини дому. Кажу сусідам, що там діра, а вони теж не розуміють, що сталося. Коли вийшла з під’їзду, то було відчуття, що в інший вимір потрапили. Я була в шоці», - згадує події того дня 36-річна Катерина.
Жінка шиє взуття, каже, що фірма, на якій працює, багато допомагає і військовим, і переселенцям. Зараз вона та її 13-річна Богдана самі потребують допомоги, бо залишилось без житла. За словами Каті, перші два місяці житимуть у знайомих, які надали їм свою квартиру, далі – шукатимуть житло.
У зруйнованій частині будинку, в тій квартирі із жовтою кухнею, мешкала родина Михайла Кореновського – заслуженого тренера України з боксу та старшого тренера збірної Дніпропетровської області. Наразі мережею розповсюджується відео, на кадрах якого родина Кореновського у цій самій кухні святкувала дитячий день народження.
14 січня Михайло був на змаганнях і повернувся додому незадовго до ракетної атаки. Його дружина Ольга разом з дітьми вийшла на прогулянку. Чоловік мав переодягнутись і приєднатись до родини, але не встиг.
Про це Укрінформу розповіла Вікторія Таніч. Жінка працює заступницею директора дитячо-юнацього центру «Штурм». Заклад розташований неподалік від місця трагедії і тимчасово перетворений на гуманітарний штаб. Вікторія живе в будинку, що навпроти того, в який поцілила ракета рф.
«Мала бути вдома, але в мене був вихідний і я зустрілась з подругою. Вже збиралася додому, але почалась тривога, подруга вмовила мене залишитись в неї та перечекати. В голові постійно прокручую, а що було б, якби я не послухалась і додому пішла. Коли вже в моєму будинку піднімалась сходами з подругою, то йшли по склу, яке було в крові», - згадує Вікторія.
В її квартирі, як вона сама каже, не дуже критичні руйнування: одне вікно вилетіло, балкон пошкоджено. Жінка не може стримати сліз та починає плакати, як тільки розмова заходить про загиблих людей із 118-го будинку.
«Зараз з мого вікна жахливий вид… порожнеча. А раніше бачила вікна квартир, де горіло світло і було життя. Біль, сум від того, що знаєш цих людей, а їх вже немає», - додає Вікторія.
Вона каже, з перших днів війни вони допомагали переселенцям і багато їхніх історій чули, але зараз все сприймається інакше, адже історії стали не чужими.
НІМІ ХВИЛИНИ ТИШІ
Сам гуманітарний штаб зараз нагадує мурашник, в якому кипить робота. Впродовж всієї неділі дніпряни несли речі та продукти до штабу, тож, чиновники навіть просили людей тимчасово «поставити на паузу» допомогу, запевняючи, що поки все необхідне є.
Вирішили на власні очі побачити, що і як там організовано. На місці застали керівницю штабу, директорку департаменту молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Дніпровської міської ради Одарку Білу.
«Такий мурашник тут після 14-го січня. Люди приходили навіть попри комендантську годину, десь до 3-ї ночі пропонували допомогу, і з самого ранку наступного дня також продовжили це робити. 14 січня тут було розгорнуто 100 спальних місць, аби постраждалі могли скористатись тимчасовим прихистком. Так сталося, що наш заклад знаходиться найближче до місця трагедії. За 7 хвилин сюди можна дійти. В першу ніч в нас було близько 400 відвідувачів. Люди приходили, аби зігрітись, підзарядити телефони та знайти один одного. В будинку, куди влучила ракета, багато вихованців наших дитячих закладів, а також велика кількість працівників наших закладів», - розповідає вона.
Одарка показує кімнату з ліжками, проте одразу ж уточнює, ніхто з відвідувачів штабу на ночівлю так і не залишився. В штабі кажуть, що мешканці будинку ще перебувають в шоковому стані. Десь за два дні вони почнуть звертатись за допомогою (теплими речами, продуктами).
«Дуже хочеться, аби росія щезла…. Я була на місці трагедії в той же день. Ти стоїш і дивишся на ці всі завали, але відчуття, що ти у страшному кіно. Було розуміння, що там люди. Коли стихала техніка, було чути крики, це пронизує до кісток. А німі хвилинки тиші ще страшніші… Була ситуація, коли прийшла жінка з дівчинкою років 7. Вони дивились на ці руїни. Сказали, що в них всі живі, але мала захотіла прийти подивитись, щоб побачити на власні очі і запам’ятати цю трагедію», - розповідає Одарка Біла.
СТРАШНІ «ЗНАХІДКИ»
Станом на вечір 16 січня було відомо про 40 загиблих, доля ще 29-ти залишалась невідомою. Врятувати з-під завалів наразі вдалося 39 мешканців. До рятувальних робіт залучено 75 одиниць техніки і понад 500 осіб. В перші хвилини трагедії рятувальникам допомагали прості містяни і волонтери. Нам вдалось поспілкуватись з волонтером, який разом з друзями розбирав завали.
«Психологічно розбирати завали дуже важко. Переповнювали різні емоції: страх, хвилювання, тривожність. Психологічно було важко щось знайти… фрагменти тіла чи загиблу людину. Нас було 5-7 людей, і з нами були працівники ДСНС, які безпосереднього контролювали нашу роботу. Важка техніка працювала, дуже гучно було. Час від часу влаштовували такі «хвилини тиші», коли чути навіть незначний шурхіт. Працювали кінологи з собаками. Ми бачили, як виводили з будинку людей… Я навіть не знаю, скільки годин працював. Точно пам’ятаю, що близько третьої години ночі потрапив додому. Вже вранці зрозумів, що втомився», - розповідає волонтер на ім’я Мгер.
З перших годин трагедії у дворі 118-го будинку встановлено намети різних благодійних фондів. Серед них – БФ «Тапс». Директорка фонду, голова координаційного штабу волонтерів Дніпра Юлія Дмитрова каже, що ситуація наразі складна, адже ще немає повної картини, скільком родинам потрібна допомога і яка саме.
«Збираємо заявки щодо повністю зруйнованого житла і зруйнованого частково. Попередньо в будинку дві сотні зруйнованих квартир, але точні цифри можна буде називати лише після отримання висновків експертиз. Так само, після експертиз, можна буде говорити і про подальшу долю будинку, точніше про те, що підлягатиме демонтажу.
Намагаємось об’єднати всі фонди, які тут присутні, щоб зрозуміти, хто, чим може допомогти. Дуже багато людей звертається. По загиблим та безвісти зниклим ми разом з поліцією зробили базу і бачимо, як вона змінюється. Близько 20 людей є невпізнаними (станом на 16 січня), їх будуть ідентифікувати за ДНК. Наші психологи чергують біля моргу. Місто взяло на себе всі витрати по похованню. Дітей загиблих троє, але є й фрагменти тіл, які ще треба ідентифікувати», - пояснює Дмитрова.
Психологи, що працюють на місці події, кажуть, у людей зараз настає момент, коли їх накриває істерика. Хтось плаче, хтось – розгублений, а хтось не може навіть в своєму телефоні знайти документи.
КВІТИ ТА ІГРАШКИ ДЛЯ ЗАГИБЛИХ
У волонтерському наметі бачимо чоловіка, його обличчя - з численними саднами. Знайомимось. Сергію 64 роки. Його квартира - в третьому корпусі, 3-му під’їзді. Це якраз поруч із місцем ракетного удару. Чоловік прийшов забрати з квартири речі та продукти, каже, що робив закупи на випадок скрутних часів. Але подумати не міг, що часи будуть настільки трагічними.
«Я сидів поруч із вікном, бо світла не було, на вулиці похмуро. О 15:30 приблизно вибух стався. Прийшов до тями на підлозі, на мені - рами віконні, скло. Дрібними уламками мене побило. 14 рваних ран. Я не міг вискочити на вулицю, бо двері в тамбурі заклинило, почав кликати на допомогу, бив ногами. Хвилин 10 чекав, поки мене відкриють. Кров по обличчю стікала, а я бігав по квартирі, думав, що треба одягтись, цінні речі взяти, документи, гроші. Зрештою вибіг без грошей і без речей, з одним телефоном», - розповідає Сергій.
Він згадує, що поки був в квартирі, то чув, як на вулиці кричали люди. Хотів подивитись у вікно, але побоявся, бо йому здалось, що ракети знов летять. Він каже, що чув серію вибухів. Як виявилось згодом, біля дому стояли припарковані машини і в них вибухали бензобаки. Чоловік нині живе у рідних, коли зможе повернутись в будинок і чи зможе взагалі – не знає.
«Дякувати Богові, що живий. Коли виходив на вулицю, бачив сусідку, її квартира трохи зруйнована, але жінка ціла. Потім ще одну сусідку зустрів, вона розповіла, що її сестру в реанімацію забрали, в неї важки травми», - додав Сергій.
У місті оголошено триденну жалобу. До понівеченого будинку постійно приходять люди, приносять іграшки та квіти.
Дніпряни кажуть, що досі перебувають в шоці, відчувають неймовірну біль та не можуть зрозуміти, чому загинули всі ці люди, чому в 21 столітті можливий такий терор і чому світ продовжує занадто м’яко реагувати на ці страшні події.
Ольга Кудря
Дмитро Смольєнко
м. Дніпро
Додаючи коментар, будь ласка, будь ласка, будьте толерантними та утримуйтеся від образ на адресу інших учасників дискусії - навіть якщо Ви не поділяєте їхньої думки.
 |
© Наша Версія. Всі права збережено. Ви можете передруковувати матеріали, опубліковані тут, вказавши пряме посилання на сайт. Головний редактор сайту: Юрій Поліщук тел: (093) 418-21-35 |
|
| Новини Статті Фото Відео Політика Економіка Суспільство Особлива думка Світ Мистецтво бою | ||
