Вусатий Шива з посмішкою Будди

-

Звертання «добродій» по відношенню до Дмитра Корчинського звучатиме безглуздо. Людина, яка зі зброєю в руках побувала ледь не у всіх «гарячих точках» сучасного світу, мала б багато чого сказати про суто чоловічі справи. І дуже мало про добро. Про його месіанську діяльність згадують усі. Хтось із круглими від жаху очима, а хтось із презирливою посмішкою – яке там, мовляв, християнство? Корчинський швидше походить на руйнівника, такого собі Шиву...

- Я, як майже усі люди мого покоління, десь по якимсь підвалам бив якісь мішки, власне увесь досвід у бойових мистецтвах на цьому обмежується, - Дмитро гасить посмішку в густющих вусах і змушує посміхатися у відповідь. - Вже згодом я прийшов до висновку, що набагато важливіше не специфічні навички, а мотивація. Найбільша кількість вбивств замовних чи по питанням честі здійснюється не стільки тренованими людьми, скільки людьми, які не бояться. Відсутність ментального ступору важливіша за все інше. Хоча, безумовно, спорт справа важлива. Десять озброєних арматурою футболістів завжди здолають десять озброєних арматурою боксерів. Звичка до командної гри.

Позаяк Корчинський займається переважно командними іграми (іноді навіть у спортзалі) то найважливішим у бойових мистецтвах вважає командну тактику.

- Чим має володіти сучасний чоловік, щоб забезпечити виживання?

- Юриспруденцією, я думаю. А також вміти стріляти, зараз зброю можна спокійно тримати дома, дозвіл на неї дається доволі легко. Неважко купити дробовик, це можна зробити достатньо дешево. Плюс до того ж ніж, палка. Я скептично ставлюся до різних систем рукопашного бою, тому що для того щоб вийти на належний рівень потрібно років п’ять постійних тренувань для молодої людини, а потім цю форму якось підтримувати. Це майже неможливо для не фанатів. А ніж у кишені завжди урівнює шанси. Тобто перевагу потрібно віддавати тренуванню зі зброєю. Я не фахівець, але люди яким я довіряю, кажуть що навіть у східних одноборствах спочатку вивчають бій зі зброєю, а потім здобуті навички вже використовують у бої без зброї. А не навпаки як це робиться у нас в секціях. По власному досвіду знаю, що найкращі здібності для виживання дає вільна, або класична боротьба. По дев’яностим рокам, по бригадам, я бачив, що найбільш ефективні і найбільш агресивні на вулиці – саме борці, як не дивно, а не боксери. Тим більше, що справді ефективну бойову техніку може собі дозволити людина с вагою понад 90 кг, ще й з відповідною костною будовою. Скажімо, в мене тонкі кості і я завжди ламаю кулак при ударі об голову, як і більшість сучасних людей, чиї батьки не займалися важкою працею. Кості з покоління у покоління тоншають. Тому, як каже один наш святий отець: «Как духовная особа рукоприкладствовать права не имею, поетому буду бить ногами». Тобто руками хапати – ногами бити. Потрібно тренувати початок бійки. Якщо зазвичай у залі люди тренуються зі стійки, то у вуличних справах треба тренувати початок. Тобто хто перший і краще почав. Так само як і з пістолетом – там тренувати потрібно лише одне – скорость извлечения. Без усього іншого можна обійтися.

- А що забезпечувало вам виживання в екстремальних ситуаціях?

- Є така річ, яку я називаю противний інстинкт. Добрі хороші люди завжди попадають. А є люди які йдуть за десять хвилин до того, як прийдуть менти. Є люди, яких притягує тюрма, а є люди, яких вона не притягує. І це стосується будь-яких неприємностей не пов’язаних з правоохоронною системою. Тобто головне – вчасно відчути і першим почати. Або втекти, як каже мій приятель: «Кращий прийом рукопашного бою – стометрівка за шість секунд».

- І цей інстинкт можна вважати Божим даром?

- Я схильний вважати, що цей інстинкт не тренується. Я знаю багато достойних людей, які загинули чи сіли в тюрму лише тому що не встигли вчасно піти.

- Партія «Братство» захищає інтереси Ісуса Христа, хіба Всемогутній не в змозі себе захистити?

- Господь Всемогутній, і тим не менше він був розіп’ятий на хресті. Безумовно, те що ми захищаємо інтереси Ісуса Христа – це метафора. Це не стільки потрібно Богу, стільки те, що це потрібно нам. Тобто всім людям. І інтереси християнства в загроженні. Ми живемо в епоху лицемірства. Крім того церква завжди мала проблеми. Церква не є система, не є технологія. Вона завжди тримається на видатних якостях людей і на святих. Нема святих – нема церкви. Просто побудувати машину для причастя неможливо, це не та штука, яка буде вести до спасіння. Зараз напряг зі святими у нашій частині світу, тому напряг з церквою. За даними організацій які займаються місіонерською діяльністю в світі, щорічно близько 120 тис. людей гинуть мученицькою смертю. І приблизно близько 2млн. християн на Далекому Сході, в Індонезії в Африці переслідуються. І коли я предстану перед стопи Господні і він мене запитає – коли твої браття по вірі гинули ти що в цей час робив? Тєфтєлі жрав? Це неприємна думка. Світ же маленький зараз, це все одно що у сусідній кімнаті вбивають братів по вірі.

- Буша молодшого теж можна вважати братом, чи ви, все ж, розділяєте братів по конфесіям?

- Безумовно треба розділяти. Протестанти і католики помиляються  в питаннях віри. В той же час, ми бачимо деяких протестантів а іноді харизматів, які готові прийняти мученицьку смерть з ім’ям Христа на устах. І це ще питання  - хто з нас швидше спасеться: ми, які не помиляємося в питаннях віри, чи вони, що жертвують своїм життям. Тому я переконаний: зараз має виступати загально християнська солідарність.

- А ви до християнства прийшли з народження?

- Ні, я виховувався в атеїстичній сім’ї і в атеїстичному суспільстві. Під мінометним вогнем, наклавши повні штани, важко лишатися атеїстом. Я поступово прийшов до цього діла, тим більше я вам скажу, що не ми приходимо до віри. Нема ніяких раціональних підстав у виборі тої чи іншої віри. Ми навіть Бога не можемо вибрати, тому як людина перебуває у невизначеності до основних понять. Друго- і  третьорядні речі дуже легко визначити. А першорядні – неможливо. Не існує наукового визначення життя. Не існує жодного нормального визначення Бога. Насправді обирають нас, когось обрав Пророк Мухаммед, когось обирає Святий Павло. Не ми обираємо віру, це вона нас знаходить. Так само Господь примусив святого Павла до богослужіння. Те саме спостерігається і в ісламській традиції. Пророк Мухаммад не хотів бути пророком, його примусив архангел Джебраїл. Пророк відчував важкий фізичний біль, коли зустрічався з архангелом. До пророцтва, як правило, примушують. І віра знаходить нас сама. Ми в цьому смислі не підмет, а присудок, хоча щоб нас знайшли, треба теж стати на видне місце.

- А як ножі в кишенях, які ви сповідуєте, можуть співіснувати у «Братстві» з основними християнськими поняттями, як, наприклад, смиренність?

- Ми трактуємо християнство дуже неправильно, тому що ми його дуже погано знаємо. Більшість освічених людей знають що таке нірвана що таке медитація, сансара. Але основних категорій власної віри не знає ніхто. Хто може визначити категорію Благодаті? Категорію Спасіння? Хто може прояснити категорію Трійці?

Господь дав десять заповідей Мойсею на Синайській горі, серед яких «не вбий», «не вкради», разом із наказом завоювати Палестину. Христос не проповідував, Христос не був пацифістом. Він казав, що приніс меч, а не подушку, і поводитися з християнством треба як з мечем, а не як з подушкою. Християнська традиція донесена до нас словами и діяннями безлічі святих. Серед християнських святих дуже багато вояків і князів. Звісно що є молитовники і аскети, але половина святих – це люди які захищали віру зі зброєю в руках. В Ісламі є шаріат – правила поведінки, і правила існування суспільства. Зміст ісламської революції  в тому, що він має бути переведений на засади Шаріату. В християнстві шаріат не даний. Христос не дає нам костилів у вигляді визначеності. Кожне нове покоління має виробити власний шаріат. На підставі Писання, на підставі традиції, але й на підставі того, що відбувається в світі. Перші покоління християн не брали в руки зброї, це були вдови, але потім, взяти друге, третє століття – хто такі християни? Солдати! Масовий перехід в християнство солдат римської армії. Християнство це не пацифізм, християнство – це війна за віру.

- В чому ви бачите свою місію?

- Я бачу свою місію в тому, щоб служити церкві. При чому церкві не в смислі церковній організації. Церква – це ми всі. По грецьки зібрання людей означає – «екклезія». Христос взяв це слово для визначення зібрання. Тому, коли грек каже «церква», він говорить про людей, коли українець говорить «церква» – він говорить про цеглу. Але церква це зібрання вірних заради таїнств, заради спасіння, заради війни за віру. Служити такій церкві – я бачу свою міссію.

- Вами була створена не одна військова організація, колись ви справді сподівалися протистояти ГКЧП?

- Безумовно. Ми почали готувати якійсь там страйк. Збирати народ для якоїсь протидії і були страшенно розчаровані, що все так швидко закінчилося. Якби ГКЧП протрималася ще місяць, історія України пішла б іншим шляхом. Україна ще 10 років догулювала застій, а так би, можливо, виділилася публіка трохи інша від партфункціонерів, які продовжували рулити.

- У численних ваших біографіях, що існують в Інтернеті, можна зустріти и посилання на ваші зв’язки з КГБ. Нібито у Корчинського навіть була партійна кличка Шнур. Звідки це все береться?

- Щодо всіх людей, які засвітилися в політиці, розповідають чотири речі – ти працював із спецслужбами, єврей, вкрав гроші, гомосексуаліст. Я не знаю жодної політичної людини, про яку я б оце не чув. Безумовно, розповідається це й про мене. Крім того, моя діяльність була завжди котраверсійна, провокативна, і, звісно, перше, що приходить в голову нашім одномірним братам - це КГБ і спецслужби. А тому як організація з якоюсь воєнщиною, тому не обійшлося без жидомасонів, - каже наш одномірний брат. Свідомість влаштована таким чином, що ми  не задовольняємося тим, що є. Завжди думаємо, що за цим щось стоїть. Нібито за цим стоїть Медведчук. За Медведчуком стоїть СБУ. За СБУ стоять жидо-масони, за жидомасонами стоять марсіани. Питання, хто стоїть за марсіанами? А на справді життя феноменологічне і з власного досвіду я знаю, що довготривала змова неможлива. Життя занадто багате, щоб уміститися у схемах. Насправді я ніколи не співпрацював с ФСБ і КГБ, хоча зараз я намагаюся поменше про це говорити, тому що, навпаки, це додає іміджу. У нас зараз часи, як колись були в Болгарії, коли стучали всі, і якщо людина навіть не була агентом, то це вважалася дуже пуста людина, яка навіть в охранку не змогла влаштуватися.

- Що б ви хотіли побачити за цього життя? У чому хотіли б брати участь?

- Хотів би бути свідком розбудови церкви. Початку християнського джихаду, хотілося б бачити  перетворення України на православну Чечню. Хотілося б взяти участь в історії. Мушу сказати, що дуже багато моїх однолітків уже увійшли в історію. Я увійшов тільки в газети. А хотілося б взяти участь в насправді історичних подіях.

- І що це може бути? Підрив вежі в Берліні чи Стамбулі?

- Дуже важко сказати, що це могло б бути, але починати треба не з Берліну і не з Стамбулу. Все таки починати треба з Києва. Слава Богу, тут у нас суспільство достатньо рихле, тут у нас можна обійтися без терору, або майже без терору. Усю чорну роботу зробив свого часу Сталін. Ми маємо суспільство переляканих людей. Їх не потрібно лякати терором. Вони і так на все готові.

- А чому дивізія в якій ви колись служили називається Железной?

- А у нас було кілька шизанутих дивізій, в Радянському союзі, яким були присвоєні власні імена, в тому числі і Железная.

- Останнім часом ви багато подорожували Афганістаном, Сирією. Що ви шукали в цих країнах? Важко повірити, що це був звичайний туризм чи шопінг.

- Мені було просто цікаво. Я ніколи не був в Афганістані. Поїхав подивитися. В Сирії я шатався по античних пам’ятках по фортецях хрестоносців. А в Афганістані найцікавіше – суспільство. Хоча, чесно кажучи, там і шопінг непоганий. Взагалі в Кабулі ціни такі як у Києві на все, а іноді навіть дорожче. Єдине на що бросові ціни, там є антикварні лавки. До речі афганці в 19 столітті знищили дві британські армії. І все що вони награбували зараз у цих лавках. Там просто дивовижні речі. Від "Brown Bess" до «Маузерів» і величезна кількість холодняка за копійки. Вивезти звідти це теж можна. В мене коли я це все розглядував текла слюна. Але вертався я через Емірати, а через Дубаї провезти щось таке неможливо. Там величезний аеропорт для білих людей і маленький сарай для тих хто літає в Афганістан, в якому прискіпливий контроль з тестуванням сітчатки ока і таке інше. Нічого, наступного разу буду вже знати як повертатися. Я нічого не колекціоную, але коли за 20 доларів можна купити Браун Бесс, то хто ж втримається.

- Десь я ще читав, що руки Корчинського в крові, тому що він різав горло полоненим російським солдатам.

- Ні, я ніколи не різав горло ніяким полоненим солдатам, і мушу сказати, що в першій війні і чеченці не дуже різали горло. Горло російським солдатам різали тільки контрактники. Чеченці, навпаки намагалися виграти в пропагандистській війні, і до речі виграли. Супутниковий телефон Дугова переміг усі потужності Кремля і Останкіно. Вони на відміну від ФСК (_тоді ще, а не ФСБ), намагалися зробити свій гуманізм показним. Віддавати полонених, повертати їх матерям, які приїздили в Чечню. І вбивали отак жорстоко тілки контрактників. Не потрібно перебільшувати гуманізм чеченців, але їх жорстокість найчастіше мала раціональний характер. Наприклад, конкретного залякування.

- Фільм «Острів 2» знімався у цій кімнаті?

- Ні, він знімався у нас на Грушевського. Зараз те приміщення опечатали мєнти.

- До речі православний священник, головний герой фільму, демонструє досить непогану бійцівську техніку…

- Це отець Адріан. Він проводить службу у нас по п’ятницях можете прийти причаститися і поговорити з ним.