Простий інженерний винахід, завдяки якому інки створили імперію

Нехитрий сільськогосподарський прийом дозволив інкам збудувати найбільшу імперію в історії Південної Америки.

У XV і на початку XVI століть невеликий острів на озері Тітікака був одним з найважливіших релігійних місць Південної Америки.

Шанований як місце народження Сонця, Місяця та династії інків, Ісла-дель-Соль, або Острів Сонця, приваблював паломників з усіх регіонів Анд.

Кілька років тому я пішов їхніми слідами. Я взяв човен у болівійському місті Копакабана і поплив через сіре, вкрите брижами озеро, яке лежить на висоті 3812 метрів.

Це єдине місце на планеті, де можна "водночас мучитися від морської й від гірської хвороб", писав британський дослідник Персі Гаррісон Фосетт, який побував тут на початку XX століття.

Приставши у північно-східного берега Ісла-дель-Соль, я пішов багатовіковою стежкою повз численні руїни, що належали інкам і народам, які жили до них.

Гостинні дворики, святині, храми, площі, вівтарі та церемоніальний комплекс, місце, на якому бог-творець Анд Віракоча породив Сонце і Місяць.

Захоплений стародавніми пам'ятками та краєвидами засніженого хребта Кордильєра-Реаль, я не одразу звернув увагу на терасові поля, що звивалися вздовж схилів острова.

Але цей простий на позір інженерний винахід допоміг інкам побудувати найбільшу в історії Південної Америки імперію.

Такі терасові поля, відомі як "анденес", іспанською "платформи", розташовані на всій території центральних Анд. Їх почали використовувати стародавні доінкові культури близько 4500 років тому, а інки пізніше покращили технологію.

Цивілізація інків виникла у XII столітті, й вони майстерно адаптували технології та вірування інших суспільств.

"Тераси - це творче рішення проблеми гірської місцевості. Вони дозволяють ефективно вирощувати врожаї на крутих схилах", - пояснює Сесілія Пардо Грау, кураторка виставки у Британському музеї "Перу: подорож у часі".

Тераси дозволили мешканцям Анд долати складні умови, як-от круті гірські схили, тонкий шар ґрунту, різкі коливання температури та нестачу опадів.

Підживлені штучними басейнами та складними зрошувальними системами, анденес значно розширили площу обробних земель.

Вони зберігали воду та зміцнювали ґрунт на схилах, перешкоджаючи ерозії. А завдяки кам'яним стінам, які поглинали тепло вдень і відпускали його вночі, захищали рослини від сильних морозів.

Завдяки цьому землероби змогли вирощувати десятки різних культур, від кукурудзи та картоплі до кіноа та коки, більшість з яких не вижили б у цьому регіоні. У результаті кількість виробленої їжі різко збільшилася.

Втім, тераси - це не лише геніальне інженерне рішення. Вони мають й естетичну цінність, утворюючи величезні геометричні візерунки в ландшафті Анд.

Деякі з них нагадують величезні зелені сходи, вирізані на схилі гори, інші утворюють концентричні кола, схожі на оптичну ілюзію.

Одним з найбільш приголомшливих зразків є перуанська археологічна пам'ятка Морай, яка нагадує природний амфітеатр.

Тераса розташована на висоті 3500 метрів над рівнем моря, приблизно за 50 км на північ від колишньої столиці інків Куско.

Це приклад того, як інки створювали кілька мікрокліматів водночас. Завдяки різноманітному дизайну, розміру, глибині та розташуванню терас відносно сонця, різниця температур між найвищою та найнижчою точкою - близько 15°C.

Морай називають "дослідницькою станцією сільського господарства". Тут виявили зразки ґрунту з усієї імперії. На думку дослідників, інки могли проводити тут експерименти з методами землеробства, як сівозміна, одомашнення та гібридизація.

Розвинене сільське господарство й тераси зіграли важливу роль у розширенні імперії інків. Вона мала назву Тавантінсую й за часів свого розквіту охоплювала більшу частину сучасного Перу, західну Болівію, південний захід Еквадору й Колумбії, північний захід Аргентини та північну частину Чилі.

Одним з найдавніших збережених свідчень майстерності інків є розповідь Гарсіласа де ла Веги (1539-1616), сина дворянки інків та іспанського конкістадора.

Захопивши нову територію, інки почали розширювати сільськогосподарські угіддя, залучаючи кваліфікованих інженерів, писав де ла Вега у своїй книзі "Королівські нотатки про інків".

"Викопавши зрошувальні канали, вони вирівнювали поля й ділили їх на квадрати, щоби вода розподілялася рівномірно", - розповідав де ла Вега.

"Вони будували тераси на горах і схилах, де був добрий ґрунт… Таким чином весь пагорб пристосовували для землеробства".

Згодом окультурену землю розділяли на три частини: одну для імператора, другу для релігійних цілей і ще одну для громади. Останню частину землі розподіляли на транші місцеві лідери.

Хоча землеробів не обкладали податками, вони мали деякий час відпрацьовувати на імператорських і релігійних землях, а потім вже на своїх.

Технологію терас поєднували з політичними стратегіями. На щойно завойовані землі переміщали селян, які допомагали закріпити на них контроль інків.

Прості інки також були на обов'язковій державній службі, під час якої будували інфраструктуру та дороги довжиною у десятки тисяч кілометрів.

Така аграрна, громадська й імперська політика дозволили інкам накопичувати великі надлишки їжі, запасаючи їх на періоди криз, як-от посухи, повені та війни.

У цих запасах була, наприклад, чуньо, заморожена картопля. Овоч витримували кілька разів на морозі, а потім на яскравому сонці й зберігали у величезних сховищах.

Інки не мали писемності, а тому для інвентаризації, відстеження населення та астрономічних даних вони використовували складну систему різнокольорових ниток з вузликами - кіпу.

На думку деяких вчених, кіпу могли навіть використовувати для запису оповідань, пісень та віршів.

Сесілія Пардо Грау стверджує, що кіпу мали важливе значення у суспільстві інків.

"Вони успадкували ці знання від варі, народності, яка існувала у південній частині Анд за 400 років до інків", - пояснює дослідниця.

"Інки використовували десяткову систему. Кожне число від одного до дев'яти, а також десятки, сотні й тисячі вони позначали окремим вузлом. Ця система лічби була ключовою для функціонування імперії".

Зрештою, тераси, запаси харчів та система запису допомогли інкам неухильно розширювати імперію.

На піку розвитку вона домінувала на великій частині Південної Америки, в ній мешкали 12 мільйонів людей, були величні цитаделі, як-от Мачу-Пікчу.

Занепад імперії спричинили іспанські конкістадори у XVI столітті. Нашестя загарбників, епідемії європейських хвороб і примусове переселення спустошили корінне населення центральних Анд.

Європейські сільськогосподарські культури та методи землеробства витіснили прийоми інків та швидко поширилися в усьому регіоні.

Хоча більшість терас згодом занепали, як їх покинули фермери, вони не зникли повністю. Завдяки знанням, які передають із покоління у покоління, багато землеробів в Андах продовжують використовувати їх і сьогодні.

Хоча мандрівники не завжди їх помічають, вони залишаються звичайною частиною краєвиду на Ісла-дель-Соль, поблизу озеру Тітікака, у священній долині Мачу-Пікчу й у каньйоні Колка на півдні Перу.

В останні роки тераси зацікавили науковців як форма сталого сільського господарства, що допоможе впоратися з кліматичною кризою, дефіцитом води та ерозією ґрунтів.

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН, наприклад, описує традиційну культуру Анд як "один з найкращих прикладів адаптації фермерів до свого середовища".

Вона також наголошує на екологічному підході до використання землі, управління водними ресурсами, захисту ґрунтів та біорізноманіття сільськогосподарських культур.

Створені чотири з половиною тисячі років тому, терасові поля Анд, здається, випередили свій час.