Тетяна Монтян: Якщо криєш суперника куями – ви ні до чого не домовитеся ніколи.

-

Тетяна Монтян:  Якщо криєш суперника куями – ви ні до чого не домовитеся ніколи.

“Я все життя в мордобоях. Народилася посеред Керченського проливу на паромі і жила навпроти пам’ятника Володі Дубініну. Я завжди казала, що я - “керченская босюрниця», и под гламурну косити не збираюсь. Тому що це буде смішно і не щиро”.

-       Усі твої діти займаються бойовими мистецтвами. Ти сваришся, коли вони програють змагання?

-       Якщо вони погано билися, звичайно, сварюсь. Не за те, що програли, а за те, що не доклали усіх зусиль для перемоги. Все залежить від суперника, якщо він об’єктивно сильніший – що тут поробиш. Якщо суперник тренувався краще, значить, переміг закономірно.

-       Сини давно і серйозно займаються боксом. У старшого вже трохи скривлений ніс. Не шкода?

-       Дівчатка люблять не за це. Дівчат цікавлять зовсім інші частини тіла і зовсім інші якості.

-       Буває, коли тебе б’ють?

-       Я майстер спорту з дзю-до. Мене доволі важко побити.

-       На дзю-до тебе завела мама?

-       Ні, сама прийшла. Я їхала в тролейбусі, який раптово зупинився — хтось перебігав дорогу. Впали всі, крім мене та ще одного мужика. Виявилося, що він — тренер з дзю-до.  Сказав — у тебе прекрасна реакція, не хочеш спробувати поборотись? А до дзю-до чим я тільки не займалася — і  семобороством, і бігом на середні дистанції, і фехтуванням. Але у той час фехтування для жінок було тільки на рапірах. Якби в мої часи було жіноче фехтування на шпагах та шаблях, можливо, я б і не кинула.  Тренером з дзю-до був Віктор Андрійович Марченко. Навіть не знаю, чи він ще живий.

-       Що приваблювало в дзю-до?

-       Дзю-до - це потік. Вміння зберігати рівновагу. Вміння скористатися силою противника на свою користь.  Я ніколи не заморочувалася – перемога чи поразка, я просто хотіла виступити якнайкраще. Дисципліна у спорті – основа. Я розуміла, що якщо пропустити одне тренування — це відчуєш лише ти сам.  Два – помітить тренер. Три – зрозуміють суперники. Все дуже просто.

-       Як це тобі служить у житті?

-       Впевненістю у собі. Я знаю, що більшість звичайних мужиків я можу перемогти. Хоч бросковою, хоч ударною технікою. Але справа в тому, що тренованих мужиків жінка перемогти не може об’єктивно, бо вони значно сильніші фізично. Але нетренованих - запросто.

-       Коли це трапляється?

-       Регулярно. У нас на тренування приходять мужики-новачки, і з подивом усвідомлюють, що я їх забиваю за кілька секунд. Тренер знущається з них, щоб показати - “чуваки, як ви низько пали - стара жінка вас замочити може”.

І в них потім два шляхи: або ж вони починають пахати, як підірвані, і через деякий час закономірно мене перемагають, або з сорому тікають відразу.

-       Є фотка на якій ти стоїш з ментівським щитом...

-       Це 2001 рік, 9 березня. Менти напали раптово. Біля пам’ятника Шевченку я відбила один щит.

-       А коли ховали Патріарха, ти була?

-       Була, я вийшла у той день з Апеляційного суду і потрапила у натовп. Мєнти бігли на людей, а я бігла назустріч, і це мене врятувало. Ніколи не можна тікати. Головне - не боятися. Не маю відчуття страху від природи. Я можу усвідомити небезпеку логікою. Але мені не буває страшно. Я логічно розумію, що якщо на тебе біжить “беркут” - це має бути страшно. Це достатньо рідкісна психічна патологія. Проте і приступи шаленства в мене відсутні. Я не використовую надмірну силу.

-       Спарингуєш досі?

-       Я зараз травмувала спину, і натомість ходжу плавати. Якщо ти не проводиш повноцінні спаринги - ти декваліфікуєшся. В мене був досвід спарингу з людиною, яка професійно заробляє боями собі на життя. Молода дівчина, її суперниця травмувалася. Мене друзі попросили, мовляв, жіночий бій вже анонсовано, вийди, а? Ти що - 10 хвилин не простоїш? Довелося протягом 2-х тижнів скинути 5 кілограмів і взяти кілька уроків з вільної боротьби. Вийшла і вистояла — програла лише по очках.

Це була чиста авантюра, в мене не було жодних шансів. Кілька разів брала її на удушаючий, але не вистачило “фізухи” додушити.

-       Що відчуваєш, коли бачиш на відео себе з закривавленим обличчям?

-       Нічого. Мені до двєрок. Сєчки, синці, подряпини — анітрохи мене не бентежать. Чоловік, який сам боксер, тільки потім приколювався, мовляв, від людей соромно, думатимуть – це я тебе так відлупцював ))).

Монтян про розбудову суспільства;

-       Чому не вдається структуризувати суспільство вже більше 20 років через громадські організації?

-       Тому що вони не мають основного для цього чинника – власності. Нічого, крім власності, людей не згуртовує. Люди можуть згуртуватись виключно заради алокації спільного ресурсу. Можуть бути “гуртки філателістів” чи інші “клуби за інтересами”, але все одно власність — єдина реальна основа.

Шлях до влади має бути дешевим — це сказав Лі Куан Ю, і він знав, що казав, бо саме він зробив з брудної занедбаної помийки надсучасний Сингапур. Здешевлення доступу до влади, ліквідація всіх виборчих бар’єрів -  це те, що сьогодні може врятувати Україну. На шляху до політики, до управлінської діяльності стоять перепони, яка звичайна нормальна людина подолати не може.

Повідомлювальна реестрація партій або дозвіл на участь у виборах для громадських організацій, мажоритарка на місцевому рівні - ось і все. Перезавантаження влади має бути повне і тотальне — від сільрад до президенської посади.

Також вкрай необхідна реформа цивільного законодавства — імплементація того, що цивілізований світ називає “сусідським правом”, яке в Україні відсутнє взагалі. “Сусідське право” - це механізми врегулювання стосунків “по горизонталі”, тобто алгоритми ухвалення легітимних колективних рішень “серед рівних”.

Певний відсоток населення засвоїть ці алгоритми миттєво і потягне за собою інших. Тому насправді нічого не безнадійно. Було б бажання це робити.

Приклади алгоритмів викладені в працях лауреата Нобелівської премії з економіки Елінор Остром і в кращих зразках цивільного законодавства цивілізованих країн. Я його вже адаптувала під наші реалії, підготувала  законопроекти, але до людей не доходить, наскільки це важливо. І що без цього рухатись далі - немає сенсу.

Але деякі люди вже починають розуміти. Я відкрила віртуальний “гурток для початківців”  з суспільствознавства під жартівливою та самоіронічною назвою  “Школа Юного Кальмара”. З більше ніж 2000  слухачів, які записалися, більшість зрозуміли суть проблематики. Знаю багатьох чиновників, які наполегливо там вчаться. Тобто, є суттєва кількість людей, яких я вже чомусь навчила. Вони самі винайти ще нічого не зможуть, але вони вже здатні зрозуміти те, що винайшла я. А це - вже немало.

Олігархів, які фінансували Майдан, я зовсім не розумію. Вони що - думали, що держава управляється сама по собі, автоматично? Це свідчить про те, що вони, як і прості люди - не розуміли, що Майданом вщент розвалюють державу. Що вони не лише Яника та Ко виганяють, а ще й одночасно державні інституції руйнують. Вони гадали, що будь-який Сєня “Кулявлоб” може бути прем’єром, а будь-який Махницький – генпрокурором. А я їм ще на початку Майдана казала, що в підсумку він дорозвалює рештки інституцій, які дісталися нам у спадщину від СРСР, а нові інституції українці побудувати не здатні, так само, як папуаси не здатні побудувати “Студебеккер” з нуля навіть по кресленням.

-       Ти маєш запропонувати щось конкретне?

-       Так а що тут запропонуєш? З нуля вчитися.

-       У якості зразка ти пропонуєш модель життя в ОСББ у вашому будинку на Срібнокільській, 14-а?

-       Ні-ні-ні. Тут треба вчитися з нуля приймати легітимні колективні рішення. Якщо людей навчити приймати їх правильно, вони в більшості випадків прийматимуть хороші, економічно обґрунтовані рішення. Але їм потрібно дати процедуру. Стиль полеміки – важливіший за зміст полеміки. Тобто якщо ти полімізуєш правильно, ти дійдеш нормального правильного висновку. А якщо ти дотримуєшся поганого стилю і криєш суперника куями – ви ні до чого не домовитесь ніколи. Я, наприклад, переходжу до образ виключно тоді, коли вважаю співрозмовника апріорі недоговороздатним. В усіх інших випадках я терпляче зношу образи та наїзди — і чекаю, коли співрозмовник нарешті перейде до конструктиву.

В цивілізованому світі діточок з дитинства вчать приймати рішення – починаючи з того, яку кашку їстимемо завтра і хто буде президентом класу. Колективні легитимні рішення. Тому що якщо кожен буде приймати “свої”, власні рішення – ніяка держава не зможе існувати. Держава – це колективні рішення. Це рішення, які приймаються в сім’ї, в будинку, в межах громади, вулиці і далі – до самого високого рівня. Якщо вони не приймаються на першому, найнижчому рівні, як вони можуть прийматися на останньому? Це нонсенс.

У нас діє одне загальне правило: “Переможець отримує все”! А це неправильно, тому що переможений має отримати свою пайку, причому пропорційну своєму внеску. Наприклад, виграли вибори регіонали. Все віджали собі, нікому нічого не залишили. Коли прийшли помаранчеві – вони викидають чужих і скрізь ставлять своїх. Якщо “на низах” відбувається правильне ухвалення легітимних рішень, то і на вищих рівнях є шанси все розрулити логічно та здраво.

У тих, хто думає, є попит на вивчення суспільствознавства. Те, що я роблю, ніхто раніше чомусь не робив, не  систематизував розрізнені знання з різних галузей в такому вигляді. В чому геніальність Мендєлєєва? Він звів багато тисяч років всім відомі хімічні елементи в єдину систему-таблицю! Так само і Елінор Остром - вона зібрала розрізненні дані з усього світу і чітко їх структурувала. Я використовую її дані по повній програмі, але йду ще далі — систематизую ще більше даних.

-       Ти жертвуєш на “кальмарів” сили і час. Вони якость компенсуються?

-       Ні, звичайно, я це роблю виключно заради самурайського натхнення. Проте люди допомагають. Мені допомагають навіть дрібні олігархи -ті, у кого 200-300 мільйонів. Потроху допомагають, тому що вони або розуміють, або інтуїтивно відчувають, що я кажу правду і мій шлях — правильний.  Процес йде повільно, тому що немає державної політики щодо того, що слід втілювати і в якій послідовності.

-       Чи є політичні особи, яким ти симпатизуєш?

-       Звичайно ж є, але я не можу їх назвати, тому що це може їм зашкодити.

-       Колишні регіонали і бютівці?

-       Мені глибоко байдуже, до якої політичної сили формально належала чи належить людина. Я людей відсепаровую по бажанню робити щось хороше для України. Я знаю навіть свободівців, з якими можна мати справу. Треба відрізняти ідейних сволотівців, секто-бютівців, ригів, тощо - від випадкових членів цих партій, які опинилися там, бо треба було хоч кудись пристати. Тому що нормальні люди не можуть створити свої політичні проекти через надвисокі бар’єри. Це ось я відмовилася йти в якусь з існуючих політичних тусівок та вирішила ризикнути створити свій проект з нуля. А купа інших, цілком притомних людей вступили туди, куди змогли. От і все.

Я дуже вірю в себе, на відміну від багатьох.

-       А в Бога?

-       Нє-нє-нє, я атеїстка. В мене мама була вчителькою  фізики та астрономії. Вона б в гробу перевернулася, якби дізналася, що я вірю в якихось богів. В мене занадто хороша освіта, і казки в голові не поміщаються.

-       Це може відштовхнути частину електорату від тебе.

-       Я так не думаю, тому що всі релігії різні. Іноді краще, хай людина ні в кого не вірить, ніж буде у мейнстрімі. Краще бути незалежним арбітром, в тому числі і серед релігійних громад, аніж зацікавленим в інтересах окремої секти, за яку людина буде “мазу тягнути”. А я ні за кого не буду. Для мене всі рівні.