На Миколаївщині молитвами громади зцілилася важко хвора дівчина

-

Зцілення «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете,   стукайте і відчинять вам; ...» (Мв.7:7)

Лихо прийшло раптово: моя донечка Аня злягла. Піднялась температура, з’явились скованість рухів і відсутність контакту. Тобто вона не відповідала на питання, не виконувала жодного прохання, не пила і не вживала їжу. Ще в суботу ми обидві були на вечірній службі в місцевому храмі св..Олександра Невського, сповідувались, в неділю причастились, а  з вівторка її стан здоров’я почав  помітно погіршуватись. Зрештою, у вкрай важкому стані бригада лікарів «швидкої» доправила Аню в лікарню. Кожен із сорока двох днів інтенсивного лікування та різнопланових обстеження, в т.ч. спино-мозкова пункція, томографія мозку був каторжним.

Хвороба не піддавалась лікуванню, з’явились приступи асфіксії (задухи) - це патологічний стан, зумовлений різким недоліком кисню в рганізмі. Шість разів завмирало її серденько, синіли губи і життя покидало виснажене тіло. Лікарі і медсестри все своє вміння, енергію і високу людяність віддавали спасінню моєї доні. Щоразу, коли погіршувався Анін  стан здоров’я, викликали лікаря-спеціаліста і той приїздив, або консультував по телефону в любу пору доби, кожна медсестра свій робочий день починала і закінчувала Аніною палатою. Настоятель місцевого храму ієромонах Антоній розповів прихожанам про нашу біду і закликав усіх молитись за зцілення моєї донечки. Молились не тільки ті, хто знав нас особисто, а й всі інші не байдужі земляки, родичі прихожан, зовсім чужі люди, але воцерковлені. Подавали записочки «О здравії» у храмах сіл і великих міст. Покотилася хвиля доброчинності за спасіння по іншим приходам Доманівщини, Первомайська і Вознесенська. Мама однієї місцевої дівчини за Аню молилась в Італії.  Кожен відкрив в собі стільки любові, турботи і прагнення допомогти, що мені доводилось корегувати день і час їхніх відвідин та коли і який дієтичний супчик Ані принести. Допомагали грішми, медичним обладнанням, пропонували свої послуги, щоб підмінити мене особисто хоч на пару годин. Я ніколи, навіть, думки не мала, що довкола нас стільки чуйних сердець.  Тепер твердо знаю: доброти людської є море!

В ті дні мій син перебував в Єрусалимі, він дізнався про важкий стан сестрички і звернувся по допомогу до місцевих монахів і монахинь. Згодом вже  не лише він особисто подавав записки «за зцілення болящої», а багато-багато паломників, які потім роз’їхались звідти по домівкам і вже в себе дома продовжували молитись… На сорок другий день лікування у стаціонарі я написала заяву з  проханням виписати Аню додому, дала розписку, що в подальшому всю відповідальність беру на себе. Була субота і зранку, після важкого приступу ядухи нас привезли додому. Вже не було ні уколів, ні крапельниць. Так само не було й покращення і не було жодної радісної хвилини. Отець Антоній мені казав: «моліться! Материнська молитва піднімає утопаючого з морського дна.»  Я тихо читала молитви, захлинаючись слізьми. Деякі коротенькі молитви повторювала десятки  разів підряд. Хотілось кричати/плакати, але не могла я собі цього дозволити і тільки пошепки молила Бога, Божу Матір, Ангела-охоронця  і всіх святих, щоб дали зцілення. Аня й сьогодні розмовляє зі мною здебільшого пошепки, бо за 5 місяців хвороби вона чула лише  шепіт маминої молитви. Перед Паскою прийшли до нас вже вечором два батюшки: о.Антоній та о.Іоан  і маслособорювали Аню та мене . Аня ці дві години була при свідомості і без приступів задухи.

Минуло кілька тижнів після Пасхи. Аня все ще не говорила, не ворушила, навіть, пальчиками. Їжу приймала через катетер. Настав звичайнісінький травневий недільний ранок . Я нахилилась до Ані і кажу: здрастуй моє сонечко! А вона, раптом, мені відповідає (з катетером для годування у роті) – «Доброго ранку, мамо». Я тут же їй кажу: прочитай «Отче наш». Аня помолилась, а тоді ще і «Богородице, радуйся»  і «Вірую».  З жодного слова не збилась. Це сталось на 90-й день хвороби і день цей був особливим, бо в церкві у четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад про те як сталося зцілення Христом розслабленого в Капернаумі..

     Зці́лення розсла́бленого біля ове́чої купа́льні — одна із Біблійних історій.

Біля Овечих воріт, названих так тому, що через них проганяли до храму жертовну худобу, або тому, що біля них знаходився ринок, де продавали цих тварин, на північно-східній стороні міської стіни, на дорозі через Кедрський потік до Гефсиманії і на Елеонськую гору, знаходилася купальня, по-еврейськи, що називалася, — Віфезда, що значит"дім милосердя" чи милості Божої: вода в цю купальню збиралася з цілющого джерела. За свідченням Євсевія, ще в п'ятому столітті після Різдва Христового показували п'ять портиків цієї купальні. Цілюще джерело залучало безліч хворих всякого роду. Проте, то не було звичайне цілюще джерело: свою цілющу силу воно проявляло лише час від часу, коли в нього сходив Ангел Господній, збурюючи воду, і тоді міг зцілитися лише той, хто перший, відразу ж після збурення води Ангелом, входив в купіль; мабуть, вода лише короткий час мала цілющу властивість, а потім одразу ж втрачала її.

Тут, біля купальні, знаходився розслаблений, страждаючий вже 38 років і що майже втратив надію будь-коли зцілитися. До купальні прийшов й Ісус Христос, побачивши цього хворого. запитав його: «Ти чому тут?» Хворий відповів:

Ісус Христос велів йому встати, забрати постіль і йти звідси. Порада Ісуса Христоса була виконана, недужий зцілився і пішов із купальні. Його запитували «Хто тебе зцілив?»

На питання, хто ж був цілителем чоловік нічого не сказав, бо не знав. А Христос тим часом зник у натовпі…

Через годинку я витягнула катетер, Аня  змогла самостійно пережовувати та ковтати їжу. Ще через 1-2 дні почала рухати пальцями рук і нахиляти голівку. Згодом почала по трішечки ворушити ногами. Сьогодні моя донечка ходить, розмовляє, пам’ятає минуле і запам’ятовує нове.

Я і Аня  дякуємо Богу за таке чудесне її зцілення та з вдячністю згадуємо таке масштабне духовне піднесення славних і відданих Богу людей, які так щиро бажали р.Б.Анні доброго здоров’я. Будьте і Ви всі Богом хранимі та живіть з Любов’ю многії літа.

Доманівка, Миколаївської області

Лариса Щербина - Аніна мама.