Довіра – як винагорода за працю та жертовність

-

Батьки про секцію боксу в Білогородці

- Я захоплююся його витримкою і людськими якостями тренера, - ділиться враженнями Катерина Бойченко, яка водить на секцію 12-річного Олексія, - наша дитина охоче ходить на бокс. Хоча в Києві до спортивної секції сина треба було волікти ледь не силоміць. На боксі вдало поєднують гру і справжнє чоловіче виховання. Дуже зручно відправляти малого на спорт, коли знаєш, що його ще й додому ввечорі привезуть. Такого ставлення я не зустрічала ніде.

Абдураім Рискулов за 13 років свого тренерства підготував спортсменів високого рівня. Його вихованці виборюють призові місця на змаганнях обласного та всеукраїнського турнірів. Тренер Абдула, як називають Рискулова спортсмени, за роки самовідданої тренерської праці здобув гарну славу серед односельчан.

Груша на турніку

Починався бокс в Білогородці з того, що Рискулов,  майстер спорту СРСР по боксу, на стадіоні зустрів хлопців. Підлітки не ховаючись пили пиво.

- Тоді в селі (у якому на сьогодні проживає близько 16 тисяч людей) не було жодних секцій. При двох школах Білогородки було кілька футбольних полів. Дехто займався легкою атлетикою. Я пішов додому і взяв старий боксерський мішок. “Грушу” повісили на турнік на стадіоні і стали на кулаки просто на біговій доріжці. Згодом, селищний голова допоміг з приміщенням. Спочатку ходили старші класи, а цей рік  і молодші класи ходять. Є діти забезпечені, а є бідні, в яких батьки не працюють, не всі зможуть платити, тому я вирішив безкоштовно проводити тренування. Зараз не можна залишати дітей без спорту. Кожного дня  я після роботи втомлений йду в спортзал, а коли я запізнююся на 19:00 всі починають телефонувати: “Абдула, ти де?”

• Чому Вас називають Абдулою?

- Тренер, в якого я займався ще в молоді роки,  мене так назвав, ті хто займається зі мною боксом звуть мене Абдулою, а всі інші звуть мене Ташиєвич.

Він займався боксом завжди: в Киргизії, звідки він родом, потім в армії, інституті та академії, тоді ж склав нормативи “Майстра спорту СРСР”.

Виховував Ташиєвич хлопців завжди у спартанських умовах. Віджимання через силу, робота до сьомого поту, нескінченні повтори: уклони, переміщення, прямий, боковий, аперкот. Згодом з’явився справжній ринг. Заняття велися у залі школи №2. Сьогодні усіх охочих білогородська секція боксу приймає в залі приміщення місцевого будинку культури.  До всього, чим займався – тренер докладав максимум зусиль і частинку власної душі. Коли однієї освіти для викладання виявилося замало, тренер Рискулов здобув другу – педагогічну. За свій вік він встиг побувати тренером, військовим, зоотехніком і одним з керівників столичної автостанції, в чийому підпорядкуванні були десятки водіїв громадського транспорту, машини та обладнання.

• Взагалі-то я приїхав на Україну в 1980 році, - розповідає Абдураім Ташиєвич, -

Працював, згодом, заступником начальника автостанцій “Дарниця”, потім “Дачна”.

- Сім’я велика у Вас?

-Двоє дітей у мене, дочка 25 років і синові 20. Дочка знає кілька іноземних мов, в Швейцарії зараз навчається і працює.

• А що вона закінчувала?

- В Білогородці школу з золотою медаллю, потім університет легкої промисловості, факультет технології дизайну.

• То Вам більше подобається українською розмовляти?

• Дуже подобається. Українські пісні люблю і співаю. Перша моя пісня, яку вивчив, коли я приїхав до України  - “Несе Галя воду”.  Від сили і милозвучності народного таланту просто дух перехоплює! Коли ще  в школу ходив – зачаровано слухав хор імені Верьовки. Українська земля завжди була для мене рідною по крові. Тут загинули обидва мої діди під час Другої Світової. Один - при форсуванні Дніпра.

Колись регіонали збиралися під ВР, щоб другою державною мовою була російська, мені казали “якщо розмовляєш російською  – пішли з нами”.  То я послав їх  куди подалі, - сміється Ташийович. – Мене вже обирали депутатом Києво-Святошинської районної ради. Тут в Білогородці по мажоритарному окрузі я виграв в двох місцях.

Як розбудовувати село?

Ташийович закумулював життєвий досвід і знання в програму конкретних дій, яка має преобразити село. Він не стане сипати голослівними обіцянками. Просто має що зробити для односельчан.

• Тут є багато організацій, які платять податки в Київ, Боярку. Потрібно зробити усе, щоб наш місцевий бюджет був у пріорітеті.

По-друге, я пропоную максимально сприяти і допомагати малому підприємництву. Якщо людина має місце поставити торгівельну точку біля свого будинку, і ця точка не заважатиме – треба дати людині можливість вести свою справу, а не наживатися на дозволах і довідках. Держава багата тоді, коли багатіє кожен  з нас. Усе починається із забезпеченої громади.

Проблема земельних ділянок в селі – одна з найактуальніших. Передусім варто зробити переоблік усіх земельних активів, упорядкувати їх і зробити максимально доступною і зручною усю інформацію про них з відкритих реєстрів.

Прикро, що Білогородка не має досі власного парку відпочинку і спортивного комплексу. Ми знаємо, як залучити під будівництво соціальних об'єктів гроші. Розглядаємо можливість облаштувати території біля селищної лікарні. Діти в Білогородці повинні мати усі можливості для повноцінного розвитку і відпочинку.